Місто, яке сьогодні є обласним центром на Поділлі, пройшло шлях від невеликого сільського поселення на березі річки Плоска до сучасного Хмельницького. Перша письмова згадка датується 1431 роком, коли воно фігурувало як Плоскирівці. Пізніше назва трансформувалася в Плоскирів, а з кінця XVIII століття — у Проскурів. Сучасну назву місто отримало 16 січня 1954 року.
Перейменування 1954 року відбулося в рамках радянської кампанії до 300-річчя Переяславської ради. Гетьман Богдан Хмельницький у самому місті ніколи не бував, проте поблизу відбувалися важливі події Національно-визвольної війни. Стара назва Проскурів зберігалася майже 160 років і досі живе в пам’яті місцевих жителів через вулицю Проскурівську та краєзнавчі дослідження.
Історія назв відображає політичні, культурні та адміністративні зміни на Поділлі — від польського королівства й Речі Посполитої до Російської імперії та радянської доби. Кожна назва несе сліди епохи, у якій місто розвивалося, будувало фортецю, отримувало магдебурзьке право і ставало центром повіту чи області.
Від Плоскирівців до Плоскирова: перші століття існування
10 лютого 1431 року в грамоті польського короля Владислава II Ягайла, виданій у місті Сопот, згадується сільське поселення «Ploskirówcze» — Плоскирівці. Воно розташовувалося на річці Плоска, що впадає в Південний Буг, у Летичівському повіті Подільської землі. Король записав шляхтичу Янові Чанстуловському право на володіння цим селом разом із сусіднім Голисином (нині Олешин). Саме ця дата сьогодні вважається офіційною точкою відліку історії міста.
У роки правління наступного короля Владислава III поселення вже фігурує як Плоскирів. Назва безпосередньо пов’язана з річкою: «плоска» означала рівнинну, заболочену місцевість, а суфікс вказував на поселення біля неї. У XVI столітті Плоскирів перетворився на укріплене містечко. У 1550 році кам’янецький староста Мацей Влодек отримав його у володіння. Він збудував дерев’яний замок на острові між річками Південний Буг, Плоска та Рів, укріпивши садибу ровом і частоколом.
У 1566 році Плоскирів отримав магдебурзьке право. Це дало місту право на самоврядування, власний суд, торгівлю та ремесла. Статус міста сприяв появі ярмарків — тричі на рік і щотижневих торгів по вівторках. Населення зростало, хоча й повільно: у 1578 році тут мешкало близько 300 осіб. Плоскирів став центром староства і важливим пунктом на шляху з Кам’янця на Волинь.
Плоскирів у буремного XVII–XVIII століттях
Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Плоскирів неодноразово ставав ареною боїв. У вересні 1649 року козацький загін Максима Кривоноса штурмом взяв місцеву фортецю. Пізніше місто переходило з рук у руки: його займали польські війська Миколая Остророга, полк Данила Нечая, загони Станіслава Потоцького. Улітку 1653 року Богдан Хмельницький зосереджував війська поблизу Плоскирова, і місцеві жителі поповнювали повстанські ряди.
У 1672–1699 роках, під час османського панування, Плоскирів став центром нахії Меджибізького санджаку. Місто зазнало сильних руйнувань від польських і татарських набігів. Наприкінці XVII століття тут залишалося лише кілька жителів. Після Карловицького миру 1699 року землі повернулися до Речі Посполитої, і населення почало повертатися з Волині та Галичини. Проте відновлення йшло повільно, а замок уже не відновили в колишній могутності.
Як Плоскирів став Проскуровом
Після другого поділу Речі Посполитої 1793 року Поділля увійшло до складу Російської імперії. 5 липня 1795 року указом про утворення Подільської губернії один із повітів отримав назву Проскурівський, а його центр — Проскурів. Жодного окремого документа про перейменування самого міста не збереглося. Історики припускають, що нова назва з’явилася через фонетичну близькість до слова «проскура» — церковного обрядового хліба. Російська адміністрація адаптувала польську форму «Płoskirów» до зручнішої для себе вимови.
Під назвою Проскурів місто проіснувало майже 160 років. Воно стало повітовим центром, розвивалося як торговельний і ремісничий осередок. У XIX столітті тут з’явилися цукрові заводи, зернові ринки, залізниця. Населення було багатонаціональним: українці, євреї, поляки, росіяни. За переписом 1897 року в Проскурові мешкало понад 22 тисячі осіб — це був один із найбільших населених пунктів Подільської губернії.
У роки Української революції 1917–1921 Проскурів відіграв важливу роль. У березні 1919 року тут тимчасово перебував уряд УНР. Місто переживало зміну влади, бої між різними силами та трагічний погром єврейського населення в лютому 1919 року. Пізніше, уже в радянський період, Проскурів став центром округи, а з 1941 року — обласним центром Кам’янець-Подільської області.
Чому Проскурів став Хмельницьким у 1954 році
16 січня 1954 року Президія Верховної Ради Української РСР видала указ про перейменування міста Проскурова на Хмельницький і Кам’янець-Подільської області на Хмельницьку. Офіційним приводом стало святкування 300-річчя Переяславської ради, яку радянська пропаганда трактувала як «возз’єднання України з Росією». Місто назвали на честь гетьмана Богдана Хмельницького, «видатного державного діяча і полководця».
Цікаво, що спочатку розглядалося кілька кандидатів. Серед фіналістів були Черкаси, Тернопіль і Проскурів. Вирішальним аргументом стало те, що обласний центр Кам’янець-Подільської області вже кілька років розташовувався саме в Проскурові. Перейменувати область і її центр одночасно виявилося логічнішим. Історики, зокрема краєзнавець Сергій Єсюнін, підкреслюють: Богдан Хмельницький у самому місті ніколи не бував. Найближча знакова подія — перемога під Пилявцями 1648 року — відбулася за десятки кілометрів.
Існує й інша версія причини зміни назви. Слово «Проскурів» асоціювалося з церковною проскурою, що не відповідало атеїстичній ідеології радянської влади. Нова назва мала символізувати єдність і героїчне минуле в потрібному пропагандистському ключі.
| Період | Назва | Ключові події та статус |
|---|---|---|
| 1431 — кінець XVIII ст. | Плоскирівці / Плоскирів | Перша згадка, магдебурзьке право 1566 року, замок, бої Хмельниччини |
| 1795 — 1954 | Проскурів | Повітовий центр, розвиток промисловості, події 1917–1921 років, обласний центр з 1941 |
| з 16 січня 1954 | Хмельницький | Обласний центр Хмельницької області, сучасний розвиток |
Дані таблиці базуються на архівних документах і дослідженнях краєзнавців.
Цікаві факти про назви Хмельницького
- Вік міста «збільшили» на 62 роки. До досліджень Сергія Єсюніна офіційною датою вважали 1493 рік. Віднайдені документи 1431 року змінили хронологію, і сьогодні місто відзначає історію від XV століття.
- Магдебурзьке право діяло майже 230 років. Отримане 1566 року, воно регулювало життя міста до входження в Російську імперію і скасування таких привілеїв у XIX столітті.
- У 1919 році Проскурів був тимчасовою столицею УНР. Уряд і Директорія проводили тут наради, а місто переживало одну з найдраматичніших сторінок своєї історії.
- Назву «Хмельницький» пропонували іншим містам. Черкаси і Тернопіль теж розглядалися як претенденти, але адміністративна логіка перемогла на користь Проскурова.
- Вулиця Проскурівська зберігає пам’ять. Центральна вулиця сучасного міста досі носить стару назву і залишається символом історичної спадкоємності.
Як місцеві сприймають різні назви сьогодні
У повсякденному мовленні старші жителі іноді досі згадують Проскурів. Краєзнавці підкреслюють, що справжня історична назва — Плоскирів, а Проскурів — це вже адаптований варіант російської імперської доби. Повернення до будь-якої зі старих назв сьогодні не стоїть на порядку денному. Назва Хмельницький закріпилася, і місто розвивається саме під нею.
Водночас інтерес до історії назв не згасає. У місцевих музеях, на екскурсіях «Старе місто» і в публікаціях регулярно з’являються матеріали про Плоскирів і Проскурів. Люди хочуть розуміти, звідки взялося сучасне ім’я і які пласти минулого воно приховує. Це не просто зміна табличок на будівлях — це відображення політичних вітрів, що протягом століть змінювали карту Поділля.
Сьогодні Хмельницький — динамічне місто з населенням понад чверть мільйона. Його вулиці, парки й набережна Південного Бугу зберігають сліди всіх епох. Знати, як раніше називався Хмельницький, означає краще відчувати багатошаровість його долі — від невеликого поселення на річці Плоска до сучасного обласного центру, що продовжує писати свою історію.
