неділя, 3 лютого 2019 р.

Сьогодні День боротьби з ненормативною лексикою

3 лютого у світі відзначають ДЕНЬ БОРОТЬБИ З НЕНОРМАТИВНОЮ ЛЕКСИКОЮ. Строго кажучи, такими є всі слова, що не входять до складу літературної мови (діалектизми, оказіоналізми, професіоналізми тощо).

Та здебільшого під ненормативними розуміють лайливі, вульгарні, соромітні слова та вислови, які з особливим цинізмом ображають гідність людини.

Коротко про те, що треба знати педагогам і взагалі батькам:

1. Лайливі слова – специфічні мовні знаки. Вони не так називають те, що позначають, як виражають надміру емоційне чи різко агресивне ставлення мовця до предмета розмови (по-науковому: конотація значно переважає денотацію). Це слова позамежного ступеня експресивності. Функціонально вони наближаються до вигуків.

2. Лихослів’я існує з давніх-давен у багатьох народів. В українській мові корені відповідної лексики ще праслов’янського або й індоєвропейського походження з первісно нейтральними значеннями «блукати», «проникати», «хвоя» тощо. Появу сороміцьких слів і висловів пов’язують з язичницьким культом родючості. Парадокс: їхнє поширення стало історично прогресивним явищем, бо словесна агресія — це, по суті, замінник фізичної агресії. Не випадково кажуть, що перша людина, яка метнула лайливе слово замість каменя, була творцем цивілізації.

3. Причини підліткового лихослів’я переважно фізіологічні. Статеве дозрівання (пубертатний вік, 12–18 років) — чи не найскладніший період у житті людини. У плазмі крові різко збільшується вміст статевих гормонів, які готують організм до виконання дітородної функції. Підлітки (надто ті, що не займаються спортом) живуть в умовах постійного гормонально-фізіологічного стресу. Тихі, слухняні хлопчики раптом перетворюються на вередливих, агресивних шибеників. Їх буквально розпирає енергія, а куди її скинути вони не знають. Лихослів’я саме й стає для них розрядкою — символічним замінником тих дій, які вони ще не здатні виконати в природний спосіб. І це ще не найгірший вихід, бо дехто приохочується до інших засобів «розрядки»: тютюнопаління, алкоголю, наркотиків. Нерідко згубна залежність закріплюється на все життя. Така плата чоловіків за радощі батьківства.

4. Лихослів’я дорослих має інші причини: це і звичка, що лишилася з молодості; і агресивна вдача; і невміння тримати себе в руках; і мовний вплив оточення. Та найчастіше воно сигналізує, що людині бракує чогось важливого в житті, що якась фундаментальна її потреба лишається невдоволеною. Зазвичай це мешканець соціального дна, з низькою самооцінкою, якому не вдалося самоствердитися, проявити свою особистість, здобути повагу інших. Лайка в його вустах — це зойк розпачу, крик про допомогу.

5. Цілковито викоренити лихослів’я заледве можливо (з мови слів не викинеш!). Проте можливо відучити конкретну людину. Прищепити імунітет до грубощів і матюків — одна з цілей мовного виховання. Помічено: чим більше підліток читає корисних книжок, тим менше його тягне лаятися. З іншого боку, сучасна розвинена мова повинна задовольняти потреби всіх стильових регістрів — і високих, і низьких. Бо якщо в мові залишаться самі «цнотливі» слова, нею важко буде написати кримінальний роман, продублювати іноземний фільм тощо.

6. Той, кому несила стримувати емоційні вибухи, але й не хочеться лихословити, міг б удаватися до знижено-згрубілих слів, дозволених у літературній мові. Вони хоч і не такі експресивні, зате дають змогу не стати ізгоєм у пристойному товаристві:

бевзь • бидля • бовдур • виродок • вишкребок • гаденя • дурепа • зараза • збидлений • злодюга • зміюка • котолуп • лобур • мацапура • мордяка • мугиряка • наволоч • надолобень • налигуватися • налускатися • негідь • недолюдок • недоумок • падлючити • паскудник • песиголовець • підлотник • підсвинок • плюгавець • поганець • покидьок • псюка • свинюка • сволоцюга • скаженюка • скотиняка • собачитися • стервига • тварюка • телепень • трясця • шмаркач.

7. Згадаймо й такий фольклорний жанр, як злопобажання та прокльони. Деякі з них зібрано в «Словнику українських синонімів» Олекси Вусика. У передмові упорядник зізнається, що довго вагався, чи варто їх оприлюднювати. Адже за законами карми прокльони повертаються до того, хто їх виголошує. «І все ж таки, — пише О. Вусик, — я зважився на публікацію зібраних мною українських заклинань: хай краще впадуть на мою сиву голову майже усі прокляття мого народу, ніж загубити для історії їх соковиту образність й безмежне розмаїття».

Ось деякі:
• Бий тебе нечиста сила тричі навхрест!
• Бодай би в тебе репнула макітра!
• Бодай він не знав ні дна, ні покришки!
• Бодай йому кістка в горлі!
• Бодай на тебе халепа!
• Бодай ти холери наївся!
• Бодай тобі світ замакітрився!
• Пек тобі, враже, хто тобі каже!
• Печінка б їм вилізла і діти у вічі наплювали!
• Пір’я б тобі в роті виросло!
• Побий його лиха година!
• Побий його трясця!
• Собачу матір тобі під бік!
• Тисячу болячок тобі в печінки!
• Трясця тобі в пуп!
• Хай йому гнила колода!
• Хай наші вороги світом нудять!
• Хай тебе хиндя потрясе!
• Щоб старі вороги рачки лазили, а молодим очі повилазили!
• Щоб тебе наперед потилицею повернуло!
• Щоб тебе перша куля не минула!
• Щоб тебе хапун ухопив!
• Щоб тобі в роті поприщило!
• Щоб тобі язик колякою став у горлі!
• Щоб у тебе один зуб зостався для зубного болю!

Отже, підтримувати самобутність нашої мови можна навіть у «лайливих» жанрах.


0 коммент.:

Дописати коментар