середу, квітня 11, 2012
РОДІС
11 квітня особлива дата - Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів. За роки другої світової війни через табори смерті пройшли 18 мільйонів чоловік, з них 5 мільйонів - громадяни колишнього Радянського Союзу.
В'язнів концтаборів нацисти спалювали в печах крематорію, іноді навіть заживо, труїли в газових камерах, брали кров для солдатів вермахту, на них ставили страшні медичні експерименти, випробовували нові препарати, катували, гвалтували, морили голодом і при цьому примушували працювати до повної знемоги.
Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. Зокрема на Полтавщині у роки війни окупантами було створено 46 концтаборів. Особливою жорстокістю відзначалися концтабори в Хоролі, Полтаві, Кременчуці. Тільки на кременчуцькій землі у 1941-1943 роки гітлерівцями було створено 16 концтаборів. В них фашисти закатували та знищили близько 100 тисяч військовополонених та мирних жителів.
***
Вшановуючи пам’ять усіх, кому довелося пройти через нацистські концтабори, не можна оминути увагою спогади самих в’язнів та людей, які бачили справжнє обличчя третього рейху. На території України було чимало концтаборів, а у Кременчуці - й не один. Саме їх в’язні свого часу поділились своїми спогадами з місцевими істориками-краєзнавцями.
Перший такий кременчуцький табір «Шталаг № 346-А» був розташований неподалік сучасного меморіалу «Вічно живим», другий «Шталаг № 346-В» - на території, де сьогодні дислокується реактивно-артилерійський полк. Одночасно в них можна було утримувати понад 20 000 в’язнів. Оскільки казарми не вміщали всіх, більшість військовополонених цілодобово залишалася просто неба на території, розділеній на 20 блоків, обнесених колючим дротом. Ще один концтабір у Кременчуці гітлерівці облаштували на території дзеркальної фабрики, де утримували близько 1500 в’язнів, яких використовували на будівництві дерев’яного мосту через Дніпро та автомагістралі Кременчук-Олександрія.
Про умови утримання розповів колишній військовополонений Іван Цимбаліст:
- Їжу давали один раз на день. Спочатку годували «баландою» (гречане борошно залите водою). На кожного припадало по півлітра такої суміші на добу. У листопаді перейшли на запарене окропом жито, яке привозили зі згорілого місцевого елеватора. Загалом їжа нагадувала мазут. Хліба на добу давали по 150-200 грамів на людину. Фактично всі хворіли на дизентерію, тиф та інші інфекційні захворювання, - пригадував колишній ув’язнений. Він також пам’ятає, як у березні 1942 року у табір привезли ще 70-80 поранених військовополонених, серед яких були командири. За декілька днів усі вони були розстріляні, їхні тіла покидали в загальну яму за складським приміщенням табору. Загалом командного складу було 15 осіб. «Я особисто бачив з вікна госпіталю, як їх роздягали і гнали до місця розстрілу. Приречених на смерть підвели до ями, двоє охоронців тримали бранця за руки, третій фашист стріляв у потилицю з револьвера», - розповів Іван Цимбаліст.
Час від часу до кременчуцьких таборів переводили полонених з інших шталагів, які вже не вміщали чергові партії нових бранців. Тому піший перехід з одного табору в інший ставав ще одним важким випробуванням для радянських солдатів та офіцерів, яке звичайно витримували не всі. Лише під час Нюрнберзького процесу стали відомі усі подробиці щоденних звірств гітлерівців у концтаборах. Пізніше з архівів про них дізналися історики-краєзнавці. Зокрема, в одному зі звітів начальника кременчуцьких польових в’язниць зазначалося, що «...масова смертність виснажених військовополонених спричиняє недружнє ставлення з боку населення. Більшість військовополонених непрацездатні через втрату сил». В іншому звіті від 21 грудня 1941 року, текст якого також було зачитано на процесі, вказана загальна кількість військовополонених, яких утримували в кременчуцькому «Шталаг № 346», на кінець року - 22 776 військовополонених, а у середньому ж за добу помирало приблизно 50 осіб.
Разом з Іваном Цимбалістом у таборі перебував і Тарас Жванія, який запам’ятав інший інцидент, коли табірний медик Орлянд наказав викликати до себе в кабінет лікаря з числа військовополонених на прізвище Булачник. Фашист без причини побив свого колегу, а потім наказав солдатам його розстріляти. Булачника витягли з кабінету і вбили на очах військовополонених. Разом із ним розстріляли ще 14 лікарів-в’язнів. Про один жахливий випадок розповіли в’язні, які відбудовували міст через Дніпро: під час роботи на будівництві моста один з військовополонених хотів погрітися біля печі, за що гітлерівці вирішили живцем кинути його у вогонь, але він впав навколішки і почав благати не вбивати. Вони змусили його тягнути візок з непосильним вантажем і били залізними лопатами, доти, доки він не знепритомнів.
Ще один очевидець нацистських звірств кременчужанка Марія Кисельова пригадала, як у жовтні 1941 року по вулиці Леніна на її очах гнали велику групу військовополонених. Один з них східної зовнішності впав, не маючи сили йти далі. Колона пішла далі. Фашистський офіцер, який її супроводжував, схопив хлопця і потягнув волоком по вулиці, переможці, побачивши це, почали просити офіцера, аби він кинув військовополоненого, але він не звертав уваги на прохання людей. Протягнувши метрів 300, він кинув нещасного і наказав двом фашистським солдатам забрати цього полоненого і розстріляти. А ще був випадок, коли по тій же вулиці Леніна гнали групу військовополонених, й якась з жінок кинула їм кілька огірків. Один з військовополонених нахилився за огірком та пролунав постріл — він був убитий конвоїром.
За даними комісії, що розслідувала злодіяння гітлерівців у Кременчуку, на підставі розповідей очевидців місцевих мешканців та самих полонених встановлено, що за період з 9 вересня 1941 року по 29 вересня 1943 року шляхом катувань, позбавляння їжі і розстрілів позбавлено життя понад 37 000 військовополонених червоноармійців і командирів та близько 20 000 цивільного населення. Поблизу території табору № 346-А на кладовищі виявлено 11 ям-могил, в яких поховано щось із 30 000 військовополонених. На території табору № 346-Б виявлено 4 ями-могили, в яких поховано до 2000 осіб. А за весь період окупації зі 115 тис. довоєнного населення придніпровського міста залишилося близько 18 тис. кременчужан.
За матеріалами «Окраины Кременчуга» ,
підготував Максим ХОРОШУНОВ,
В'язнів концтаборів нацисти спалювали в печах крематорію, іноді навіть заживо, труїли в газових камерах, брали кров для солдатів вермахту, на них ставили страшні медичні експерименти, випробовували нові препарати, катували, гвалтували, морили голодом і при цьому примушували працювати до повної знемоги.
Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. Зокрема на Полтавщині у роки війни окупантами було створено 46 концтаборів. Особливою жорстокістю відзначалися концтабори в Хоролі, Полтаві, Кременчуці. Тільки на кременчуцькій землі у 1941-1943 роки гітлерівцями було створено 16 концтаборів. В них фашисти закатували та знищили близько 100 тисяч військовополонених та мирних жителів.
***
Вшановуючи пам’ять усіх, кому довелося пройти через нацистські концтабори, не можна оминути увагою спогади самих в’язнів та людей, які бачили справжнє обличчя третього рейху. На території України було чимало концтаборів, а у Кременчуці - й не один. Саме їх в’язні свого часу поділились своїми спогадами з місцевими істориками-краєзнавцями.
Перший такий кременчуцький табір «Шталаг № 346-А» був розташований неподалік сучасного меморіалу «Вічно живим», другий «Шталаг № 346-В» - на території, де сьогодні дислокується реактивно-артилерійський полк. Одночасно в них можна було утримувати понад 20 000 в’язнів. Оскільки казарми не вміщали всіх, більшість військовополонених цілодобово залишалася просто неба на території, розділеній на 20 блоків, обнесених колючим дротом. Ще один концтабір у Кременчуці гітлерівці облаштували на території дзеркальної фабрики, де утримували близько 1500 в’язнів, яких використовували на будівництві дерев’яного мосту через Дніпро та автомагістралі Кременчук-Олександрія.
Про умови утримання розповів колишній військовополонений Іван Цимбаліст:
- Їжу давали один раз на день. Спочатку годували «баландою» (гречане борошно залите водою). На кожного припадало по півлітра такої суміші на добу. У листопаді перейшли на запарене окропом жито, яке привозили зі згорілого місцевого елеватора. Загалом їжа нагадувала мазут. Хліба на добу давали по 150-200 грамів на людину. Фактично всі хворіли на дизентерію, тиф та інші інфекційні захворювання, - пригадував колишній ув’язнений. Він також пам’ятає, як у березні 1942 року у табір привезли ще 70-80 поранених військовополонених, серед яких були командири. За декілька днів усі вони були розстріляні, їхні тіла покидали в загальну яму за складським приміщенням табору. Загалом командного складу було 15 осіб. «Я особисто бачив з вікна госпіталю, як їх роздягали і гнали до місця розстрілу. Приречених на смерть підвели до ями, двоє охоронців тримали бранця за руки, третій фашист стріляв у потилицю з револьвера», - розповів Іван Цимбаліст.
Час від часу до кременчуцьких таборів переводили полонених з інших шталагів, які вже не вміщали чергові партії нових бранців. Тому піший перехід з одного табору в інший ставав ще одним важким випробуванням для радянських солдатів та офіцерів, яке звичайно витримували не всі. Лише під час Нюрнберзького процесу стали відомі усі подробиці щоденних звірств гітлерівців у концтаборах. Пізніше з архівів про них дізналися історики-краєзнавці. Зокрема, в одному зі звітів начальника кременчуцьких польових в’язниць зазначалося, що «...масова смертність виснажених військовополонених спричиняє недружнє ставлення з боку населення. Більшість військовополонених непрацездатні через втрату сил». В іншому звіті від 21 грудня 1941 року, текст якого також було зачитано на процесі, вказана загальна кількість військовополонених, яких утримували в кременчуцькому «Шталаг № 346», на кінець року - 22 776 військовополонених, а у середньому ж за добу помирало приблизно 50 осіб.
Разом з Іваном Цимбалістом у таборі перебував і Тарас Жванія, який запам’ятав інший інцидент, коли табірний медик Орлянд наказав викликати до себе в кабінет лікаря з числа військовополонених на прізвище Булачник. Фашист без причини побив свого колегу, а потім наказав солдатам його розстріляти. Булачника витягли з кабінету і вбили на очах військовополонених. Разом із ним розстріляли ще 14 лікарів-в’язнів. Про один жахливий випадок розповіли в’язні, які відбудовували міст через Дніпро: під час роботи на будівництві моста один з військовополонених хотів погрітися біля печі, за що гітлерівці вирішили живцем кинути його у вогонь, але він впав навколішки і почав благати не вбивати. Вони змусили його тягнути візок з непосильним вантажем і били залізними лопатами, доти, доки він не знепритомнів.
Ще один очевидець нацистських звірств кременчужанка Марія Кисельова пригадала, як у жовтні 1941 року по вулиці Леніна на її очах гнали велику групу військовополонених. Один з них східної зовнішності впав, не маючи сили йти далі. Колона пішла далі. Фашистський офіцер, який її супроводжував, схопив хлопця і потягнув волоком по вулиці, переможці, побачивши це, почали просити офіцера, аби він кинув військовополоненого, але він не звертав уваги на прохання людей. Протягнувши метрів 300, він кинув нещасного і наказав двом фашистським солдатам забрати цього полоненого і розстріляти. А ще був випадок, коли по тій же вулиці Леніна гнали групу військовополонених, й якась з жінок кинула їм кілька огірків. Один з військовополонених нахилився за огірком та пролунав постріл — він був убитий конвоїром.
За даними комісії, що розслідувала злодіяння гітлерівців у Кременчуку, на підставі розповідей очевидців місцевих мешканців та самих полонених встановлено, що за період з 9 вересня 1941 року по 29 вересня 1943 року шляхом катувань, позбавляння їжі і розстрілів позбавлено життя понад 37 000 військовополонених червоноармійців і командирів та близько 20 000 цивільного населення. Поблизу території табору № 346-А на кладовищі виявлено 11 ям-могил, в яких поховано щось із 30 000 військовополонених. На території табору № 346-Б виявлено 4 ями-могили, в яких поховано до 2000 осіб. А за весь період окупації зі 115 тис. довоєнного населення придніпровського міста залишилося близько 18 тис. кременчужан.
За матеріалами «Окраины Кременчуга» ,
підготував Максим ХОРОШУНОВ,
газета «Народна армія» №66 (4918), 11.04.2012 р.
0 коммент.:
Дописати коментар