Рустем Умеров очолив Службу зовнішньої розвідки України. Це кадрове рішення викликало значно більше запитань, ніж відповідей.
Офіційно пояснюють, що на новій посаді Умеров координуватиме укладання дронових угод із партнерами. Він також залишиться у складі української делегації на переговорах зі Сполученими Штатами. Україна вже має відповідні домовленості з дев’ятьма державами, а переговори тривають ще з п’ятнадцятьма країнами.
Усе це важливо. Проте виникає просте запитання: яке безпосереднє відношення це має до керівництва Службою зовнішньої розвідки?
Посада для людини чи керівник для служби
Служба зовнішньої розвідки — це не переговорний майданчик і не структура для укладання дронових угод. Вона збирає інформацію за межами України, яка має критичне значення для національної безпеки. Це професійна спецслужба зі своєю вертикаллю, методами роботи та фахівцями.
Останніми роками СЗР поступово виходила зі статусу місця для політичного працевлаштування. Команди Олега Іващенка та Олега Луговського нарощували її спроможності, зокрема у сфері технічної розвідки. Позитивні зміни помічали не лише в Україні, а й міжнародні партнери.
Саме в цей момент керівником служби призначають людину без досвіду роботи у розвідці. Пояснення звучить так: Умерову для продовження міжнародних переговорів потрібна конкретна посада. Це виглядає дивно. Людина може бути спеціальним представником президента, працювати в Офісі президента або мати окремий мандат для переговорів. Світ знає чимало прикладів, коли люди без формальної державної посади беруть участь у найважливіших перемовинах, якщо мають довіру глави держави. Для цього не обов’язково очолювати спецслужбу.
Складається враження, що шукали не найкращого керівника для СЗР, а посаду для конкретної людини.
Старі прізвища та нерозвіяні сумніви
Це можна пояснити кадровим голодом. В Україні справді не так багато людей, яким президент довіряє безпековий сектор, переговори з партнерами та міжнародні домовленості. Проте кадровий голод не означає, що одних і тих самих людей потрібно нескінченно переставляти з одного крісла в інше.
Умеров очолював Міністерство оборони. Потім став секретарем Ради національної безпеки і оборони. Тепер очолив Службу зовнішньої розвідки. Посади змінюються, а прізвища залишаються тими самими. Щоразу звучать пояснення про нові завдання, міжнародні контакти, важливі переговори та довіру президента. Майже не чути, чому саме ця людина найбільше відповідає професійним вимогам конкретної інституції.
Соломія Бобровська прямо говорить, що робота Умерова у Міністерстві оборони та РНБО не продемонструвала інституційної тяглості й системності. Роман Костенко застерігає, що постійні кадрові ротації у силовому блоці руйнують інституційну спроможність. На його думку, чинній команді СЗР потрібно було дати можливість завершити розпочате, а службу мав би очолити професіонал із досвідом у розвідці. Ці зауваження складно відкинути. Професійна державна інституція не може щоразу починати все спочатку разом із новим керівником, його радниками та його баченням.
Є й інша частина історії. Прізвище Рустема Умерова з’являлося у справі, пов’язаній із Тимуром Міндічем. Йшлося про ймовірний вплив на тодішнього міністра оборони під час закупівлі бронежилетів. Сам Умеров свою причетність до корупційної схеми заперечував. Він підтвердив зустріч із Міндічем, але наголосив, що контракт розірвали через невідповідність продукції встановленим вимогам.
Немає підстав стверджувати, що Умеров винний. Сергій Рахманін, наприклад, говорив, що не вірить у його причетність до цієї схеми. Але політичні запитання все одно залишилися. Коли депутатам Верховної Ради знадобилися пояснення, Умеров відмовився звітувати перед парламентом. Він заявив, що вже надав усі відповіді правоохоронним органам. Формально це може бути достатньо для слідства. Для суспільної довіри — ні. Особливо коли після цього людина не йде з державного управління, а отримує наступну надзвичайно важливу посаду.
Були також повідомлення про нерухомість родини Умерова у Сполучених Штатах. Його пресслужба ці дані спростовувала та заявляла про підготовку судового позову. Знову ж таки: маємо не доведені звинувачення, а нерозвіяні сумніви.
Умеров може бути сильним перемовником. Він може мати добрі зв’язки у Сполучених Штатах та країнах Близького Сходу. Він може бути корисним для укладання дронових угод. Але цього недостатньо, щоб автоматично вважати його найкращим кандидатом на посаду керівника Служби зовнішньої розвідки.
Можливо, президент має аргументи, яких суспільство не знає. Можливо, за цим призначенням стоїть складніший задум. Але президент Володимир Зеленський цього рішення суспільству не пояснив. Не почули, які саме професійні якості Умерова потрібні СЗР. Не почули, як буде збережена інституційна тяглість служби. Не знаємо, чи залишиться чинна професійна команда і хто фактично ухвалюватиме рішення — кадрові розвідники чи нові радники, які прийдуть разом із керівником.
Натомість почули, що Умеров продовжить займатися дроновими угодами та переговорами. Служба зовнішньої розвідки існує не для того, щоб надати перемовнику статусну посаду. Якщо керівника СЗР призначають насамперед для виконання політичних і дипломатичних доручень, то держава має чесно пояснити, хто в такому разі керуватиме самою розвідкою.
Під час війни кадрові рішення у безпековому секторі не можуть пояснюватися лише тим, що президенту з кимось комфортно працювати, їздити у відрядження чи проводити переговори. Тут має йтися не про зручність конкретної людини. Тут має йтися про спроможність держави.
