Лілія Чапкіс, донька видатного українського хореографа Григорія Чапкіса, вже понад три десятиліття живе та працює в італійському місті Ареццо. Вона не просто успадкувала пристрасть до танцю — вона перетворила її на власну школу, де класична балетна виучка зустрічається з сучасними напрямками та італійською емоційністю. Її історія — це міст між київською сценою Національної опери та тосканськими студіями, де нові покоління відкривають для себе мову тіла, що не потребує перекладу.
Закінчивши Національну академію танцю в Києві, Лілія сімнадцять років була частиною балетної трупи Національного театру опери України. Після переїзду до Італії вона заснувала Chapkis Dance — школу, що поєднує строгість класики з живою енергією сучасних стилів. Її доньки продовжують династію по-різному: Анна Сафрончик стала відомою італійською акторкою та моделлю, а Вікторія Чапкіс — хореографинею та співдиректоркою школи. У цій родині танець ніколи не був лише професією — він завжди був способом відчувати світ і передавати його далі.
Сьогодні, коли батько вже п’ять років як пішов, Лілія зберігає його філософію «танцювати життя» у кожному уроці, кожному виступі та кожній згадці. Її школа в Ареццо стала місцем, де українські корені переплітаються з італійською культурою, а дисципліна балету набуває нових відтінків пристрасті та свободи.
Коріння в українській балетній традиції
Народжена 1958 року, Лілія зростала в атмосфері, де танець був не розвагою, а серйозним покликанням. Батько, Григорій Чапкіс, у той час уже здобував визнання як хореограф Державного ансамблю танцю УРСР під керівництвом Павла Вірського. Він гастролював світом, спілкувався з лідерами країн і водночас вибудовував власну школу, де вчив не просто рухів, а філософії життя через танець. Донька вбирала цю атмосферу змалку.
Шлях Лілії проліг через Національну академію танцю в Києві — один із найпрестижніших закладів свого часу, де майбутні артисти опановували систему, що поєднувала строгість класичної техніки з виразністю сцени. Після завершення навчання вона увійшла до балетної трупи Національного театру опери України. Сімнадцять років на цій сцені — це не просто цифра. Це тисячі репетицій, сотні виступів у великих постановках, де кожна па, кожне адажіо вимагало абсолютної точності та внутрішньої сили. У ті роки київський балет переживав період інтенсивного розвитку, і Лілія була частиною цього руху — артисткою, для якої сцена стала другим домом.
Батьків вплив проявлявся не лише в техніці. Григорій Чапкіс, відомий своєю здатністю бачити танець як продовження людської душі, часто повторював, що справжній артист танцює не ногами, а серцем. Лілія вбирала цей підхід. Навіть коли її шлях проліг у класичний балет, а батько більше працював з ансамблевими та сучасними формами, спільна нитка залишалася — повага до дисципліни, увага до деталей і вміння розповідати історію без слів.
Переїзд до Італії та народження нової глави
Особисте життя Лілії переплелося з мистецтвом ще тісніше, коли вона вийшла заміж за українського оперного тенора Євгена Сафрончика. 1981 року в Києві народилася їхня старша донька Анна. Сім’я жила активним творчим життям, але з часом з’явилися нові можливості та виклики. Близько 1994 року, коли Анні було тринадцять, родина переїхала до Італії, в Ареццо — чарівне місто в Тоскані, відоме своєю ренесансною спадщиною та спокійною атмосферою, що ідеально пасувала для нової глави.
Адаптація не була легкою. Зміна країни, мови, культурного контексту — усе це вимагало внутрішньої перебудови. Лілія, яка вже мала солідний досвід сцени, зіткнулася з потребою переосмислити свою роль. Вона не просто переїхала — вона почала будувати нове професійне життя, спираючись на те, що знала найкраще: класичний балет і вміння передавати знання. Ареццо з його вузькими вуличками, старовинними палаццо та близькістю до Флоренції поступово став домом, де українська балерина знайшла простір для власної творчості.
Батько підтримував доньку. Між 1999 та 2001 роками він навіть певний час жив у неї в Італії. Ці роки стали для обох особливими — моментом передачі досвіду, розмов про танець і життя, які пізніше відлунювали в її роботі.
Школа Chapkis Dance: класика, пристрасть і сімейна формула
У Ареццо Лілія створила те, що сьогодні відоме як Chapkis Dance — школу балету та сучасних напрямків, де вона обіймає посаду художньої керівниці та хореографині. Школа не просто навчає рухам. Вона виховує ставлення до танцю як до способу самовираження, де елегантність класики поєднується з енергією сучасних стилів. Учні — від найменших (програми baby dance для 3–5 років) до дорослих — опановують барну роботу, адажіо, сучасну хореографію, хіп-хоп елементи та навіть театральний танець.
Особливість підходу Лілії — у балансі. Вона не відмовляється від строгих канонів, які сама опанувала в Києві, але адаптує їх до італійського темпераменту. Тут менше холоду академізму і більше тепла, емоційності, особистого контакту з кожним учнем. Виступи школи часто стають подіями для місцевої спільноти. 2022 року, наприклад, Chapkis Dance організувала показ у Teatro Petrarca з елементами української традиційної культури — жест підтримки України в непростий час.
Школа входить до ширшої «Chapkis Dance Family» — мережі, що поєднує італійську та американську гілки. Брат Лілії, Грег Чапкіс, розвиває хіп-хоп напрямок у Каліфорнії. Разом вони демонструють, як одна родинна філософія може втілюватися в різних стилях і на різних континентах, зберігаючи спільну ДНК — повагу до коренів і відкритість до нового.
Сімейна династія: Анна та Вікторія
Танцювальна кров проявилася і в наступному поколінні. Старша донька Лілії, Анна Сафрончик, народжена 1981 року в Києві, з чотирьох років виходила на сцену. Після переїзду до Італії вона швидко адаптувалася. 1998 року Анна здобула титул Miss Toscana, а також високе місце на конкурсі Miss Italia. Балетна виучка, отримана від матері та діда, додала їй особливої постави та виразності, які стали в пригоді в модельному та акторському світі.
Анна зробила успішну кар’єру в Італії: довгі роки знімалася в популярній мильній опері CentoVetrine, з’являлася у фільмах з Джанкарло Джанніні, брала участь у серіалах Don Matteo та інших проектах. Її шлях — приклад того, як балетна дисципліна та сценічна присутність допомагають у зовсім інших царинах мистецтва.
Молодша донька, Вікторія Чапкіс (Вітторія), також обрала танець. Вона навчалася в Київській хореографічній академії, а сьогодні живе в Італії, працює хореографинею та директоркою напрямків у школі матері. Вікторія створює постановки для дитячих та юніорських колективів, працює з хіп-хопом, модерном, бере участь у міжнародних конкурсах на кшталт World of Dance. Її енергія доповнює класичний фундамент школи, роблячи її по-справжньому різноманітною.
| Ім’я | Роль | Танцювальна спеціалізація | Географія |
|---|---|---|---|
| Григорій Чапкіс | Батько, легендарний хореограф | Ансамблевий танець, сучасна хореографія, викладання | Київ, гастролі світом |
| Лілія Чапкіс | Донька, художня керівниця | Класичний балет, хореографія, викладання | Ареццо, Італія |
| Грег Чапкіс | Син | Хіп-хоп, хореографія, продюсування | Каліфорнія, США |
| Анна Сафрончик | Онука | Балетна основа, акторство, модельний бізнес | Італія |
| Вікторія Чапкіс | Онука, співдиректорка школи | Хіп-хоп, модерн, дитяча хореографія | Ареццо, Італія |
Дані узгоджено з публічними джерелами родинної історії та професійної діяльності.
Спадщина, що живе в рухах
Коли 2021 року Григорій Чапкіс пішов з життя, родина зібралася, щоб провести його в останню путь. Лілія прилетіла з Італії. Один із найсильніших спогадів, яким вона ділиться, — момент у лікарні, коли батько був уже дуже слабкий. Вона поставила вальс і станцювала його з ним, тримаючи за руку. Він майже не рухався, але проводжав її поглядом. У цьому жесті — уся суть їхнього зв’язку: танець як остання розмова, як прояв любові, сильнішої за фізичну неміч.
Сьогодні Лілія продовжує розмову з батьком через своїх учнів. У кожному занятті, де вона виправляє поставу чи пояснює, чому важлива точність у кожному русі, відчувається його голос. Школа в Ареццо стала місцем, де українська балетна школа зустрілася з італійською відкритістю до краси та емоцій. Студенти, багато з яких ніколи не були в Україні, через танець торкаються історії, що почалася в Києві 1930-х і продовжується тут, у Тоскані.
Цікаві факти про Лілію Чапкіс та її родину
- 17 років на головній сцені. Після закінчення Національної академії танцю в Києві Лілія увійшла до балетної трупи Національного театру опери України і пропрацювала там майже два десятиліття — рідкісна відданість одній сцені в епоху змін.
- Школа, що об’єднує континенти. Chapkis Dance в Ареццо — частина «Chapkis Dance Family», до якої входить і хіп-хоп-школа брата Лілії Грега в Каліфорнії. Два стилі, дві країни, одна філософія родини.
- Мить останнього вальсу. Під час тяжкої хвороби батька Лілія станцювала з ним вальс у лікарняній палаті — він майже не рухався, але проводжав її поглядом. Цей момент став символом їхньої нерозривної зв’язку.
- Династія через океан. Троє поколінь Чапкісів професійно займаються танцем: дід — хореограф світового рівня, донька — класична балерина та керівниця школи, онуки — акторка з балетним корінням та хореограф сучасних напрямків.
- Адаптація в 13 років. Анна Сафрончик переїхала до Італії підлітком і вже за кілька років здобула титул Miss Toscana та високе місце на Miss Italia — балетна постава та сценічна впевненість, отримані від матері, стали її візитівкою.
- Підтримка через танець. 2022 року школа Лілії організувала виступ з українськими мотивами в історичному Teatro Petrarca в Ареццо — культурний жест солідарності в часи війни.
- Універсальність програм. У Chapkis Dance сьогодні навчають не лише класичного балету, а й хіп-хопу, модерну, театрального танцю та спеціальних програм для найменших — від трьох років. Школа відкрита для всіх, хто хоче «виражати себе через елегантність і пристрасть».
Лілія Чапкіс рідко дає великі інтерв’ю. Вона просто продовжує робити те, що вміє найкраще: виправляти руки учнів на барі, ставити емоційні хореографії та зберігати в серці пам’ять про людину, яка навчила цілу країну, що танцювати можна не лише на сцені. Танцювати можна саме життя. У Ареццо ця істина звучить особливо ясно — крізь класичні па, сучасні ритми та тиху впевненість жінки, яка вже майже сімдесят років несе в собі світло родинного вогню.
