Євгеній Сидіхін — російський актор театру і кіно, ветеран афганської війни 1980-х років — тривалий час співпрацював з українськими режисерами, знімався в Києві та публічно називав Україну місцем, де почувається як удома серед родичів. У січні 2022 року, коли напруга навколо можливої ескалації наростала, він з тривогою коментував новини, переживаючи за дітей і закликаючи політиків не допустити нової війни. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року актор спочатку утримувався від гучних заяв, однак у березні 2024 року публічно підтримав російські війська, взявши участь у благодійному концерті «Донбас. Відродження» в Кемерово, де читав вірші під документальну хроніку з зони бойових дій. Сьогодні Сидіхін продовжує активну кар’єру в Росії, отримує нові ролі та нагороди, водночас його старі серіали досі з’являються на деяких українських телеканалах.
Його життєвий шлях перетинає радянсько-афганську війну, українські знімальні майданчики та сучасний конфлікт. Служба в танковому батальйоні під Гератом, хвороба на тиф і witnessing загибелі товаришів сформували жорсткий публічний образ, який актор часто втілює в ролях військових і силовиків. Водночас сім місяців роботи в Києві 2017 року подарували особисті зв’язки, дружбу з українськими колегами та відчуття комфорту в чужому місті. Цей контраст між особистим досвідом і пізнішою публічною позицією робить історію Сидіхіна особливо показовою для розуміння складних дилем, які постають перед людьми, чиє життя перетинається з великою війною.
Стаття пропонує повну хронологію його заяв і дій, пов’язаних із війною Росії проти України, детальний контекст афганського досвіду, українські зйомки, виступ 2024 року та сучасну кар’єру. Вона заповнює прогалини коротких новинних матеріалів, додаючи людські деталі, точні цитати та логічні зв’язки між епохами.
Хто такий Євгеній Сидіхін: від ленінградського чемпіона з боротьби до афганського ветерана
Народжений 2 жовтня 1964 року в Ленінграді Євгеній Володимирович Сидіхін змалку займався вільною боротьбою і п’ять разів ставав чемпіоном міста. Після школи опанував професію кузовщика-жестянщика, а 1983 року вступив на акторський факультет Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії. Проте вже після першого курсу його призвали до Радянської армії. Службу розпочав у Туркестанському військовому окрузі, а згодом опинився в Афганістані у складі танкового батальйону 101-го мотострілецького полку 5-ї гвардійської мотострілецької дивізії під Гератом.
Там, у 1983–1985 роках, він перехворів на тиф, потрапив до шпиталю і став свідком багатьох смертей. Актор рідко згадує той період детально, проте саме афганський досвід сформував його характер і публічний імідж сильного, витриманого чоловіка. Після демобілізації 1985 року Сидіхін відновився в інституті, закінчив навчання 1989 року і почав грати в Большому драматичному театрі імені Товстоногова. З 1989 року його кар’єра стрімко розвивалася: ролі в бойовиках і кримінальних драмах, телеведення, гастролі. Зріст 192 см, спортивна статура та харизма зробили його затребуваним на ролі полковників, генералів, слідчих і бандитів.
Українські сторінки біографії: сім місяців у Києві та слова про «родичів»
До 2022 року Сидіхін активно працював з українськими кінематографістами. Особливо запам’ятався період 2017 року, коли актор провів сім місяців на зйомках серіалу «Поганий хороший коп» режисера Максима Літвинова. Він грав роль Анатолія, багато часу проводив у Києві, їздив містом за кермом, спілкувався з місцевими жителями і подружився з київським актором та телеведучим Сергієм Кучеренком.
У численних інтерв’ю того періоду Сидіхін підкреслював: в Україні йому дуже комфортно, він приїжджає сюди як до родичів. «Для мене немає особливої різниці — їхати в Ярославль, Геленджик, в Україну, у Францію чи Норвегію. В Україні мені дуже комфортно. Я приїжджаю сюди, як до родичів». Він не раз наголошував, що люди скрізь однакові, а робота в різних країнах — це просто частина професії. Ці слова часто цитують українські медіа, коли говорять про контраст між минулим і сьогоденням.
«В Україні мені дуже комфортно. Я приїжджаю сюди, як до родичів».
Січень 2022 року: тривога за дітей і заклик політиків не допустити нової війни
Коли в січні 2022 року напруга між Росією та Заходом щодо України досягла піку, Сидіхін дав інтерв’ю, в якому відверто висловив занепокоєння. Він зізнався, що читає новини з тривогою, переживає за дітей і вважає, що нової війни ніхто не хоче. Актор підкреслив: люди скрізь однакові, те, що відбувається, нікому не потрібне, проте «само воно нічого не обійдеться». Треба думати і діяти, інакше ситуація не вирішиться сама.
«Переживаю за дітей… Треба просто думати щось і щось робити. Інакше само воно нічого не обійдеться».
Ці слова тоді сприйняли як заклик до миру та відповідальності політиків. Вони контрастують з подальшими діями актора і часто стають предметом обговорень в українських медіа.
Після 24 лютого 2022: мовчання, а потім публічна підтримка російських військових
У перші місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сидіхін не робив гучних публічних заяв. Він продовжував зніматися в російських проектах і гастролювати з театральними виставами. Проте вже 2024 року його позиція стала очевидною для широкої аудиторії.
2 березня 2024 року в Кемерово, у філармонії Кузбасу, відбулася прем’єра музично-літературної композиції «Донбас. Відродження». Сидіхін разом з Яною Поплавською вийшов на сцену перед аудиторією, що включала російських військових, під документальну хроніку з так званої зони СВО. Захід входив до всеросійської благодійної акції «Героями не народжуються» на підтримку учасників бойових дій. Актор читав вірші, а згодом прокоментував: для нього головним було прочитати текст так впевнено, щоб навіть у ворогів Росії не залишилося сумнівів у «нашій правді» та «нашій рішучості захищати свій народ».
«Для мене головним було прочитати вірш так впевнено, щоб навіть у ворогів Росії не залишилося сумнівів у нашій правді, нашій рішучості захищати свій народ».
Цей виступ став найгучнішим публічним проявом підтримки з боку актора.
Хронологія позиції Євгенія Сидіхіна щодо війни Росії проти України
Таблиця нижче систематизує ключові моменти, що показують еволюцію його ставлення від особистих зв’язків з Україною до публічної підтримки російських військ.
| Дата | Подія / Заява | Контекст і деталі |
|---|---|---|
| 2017 рік | Зйомки в Києві, слова про «родичів» | Сім місяців роботи над серіалом «Поганий хороший коп», прогулянки містом, дружба з місцевими колегами, відчуття комфорту «як удома». |
| Січень 2022 | Тривожні коментарі про ескалацію | Інтерв’ю з переживаннями за дітей, закликом політиків «думати і діяти», твердженням, що люди скрізь однакові і нової війни ніхто не хоче. |
| Лютий–грудень 2022–2023 | Мовчання щодо вторгнення | Відсутність публічних заяв про війну Росії проти України, продовження роботи в російських проектах і театрі. |
| 2 березня 2024 | Участь у концерті «Донбас. Відродження» | Виступ у Кемерово з Яною Поплавською, читання віршів під хроніку з зони бойових дій, коментар про «нашу правду» та рішучість захищати свій народ. |
Ці етапи демонструють поступовий перехід від особистих теплих зв’язків з Україною до відкритої підтримки російської військової кампанії. Багато українських спостерігачів відзначають саме цю трансформацію як особливо показову.
Цікаві факти про Євгенія Сидіхіна
Цікаві факти про Євгенія Сидіхіна
- У юності п’ять разів ставав чемпіоном Ленінграда з вільної боротьби — це сформувало його фізичну форму та сценічний імідж сильного чоловіка.
- Під час служби в Афганістані перехворів на тиф і потрапив до шпиталю; рідко згадує загибель товаришів, хоча саме цей досвід часто пов’язують з його ролями військових.
- Провів сім місяців на зйомках у Києві 2017 року, граючи в серіалі «Поганий хороший коп», і називав Україну місцем, де почувається «як удома серед родичів».
- У березні 2024 року взяв участь у благодійному концерті «Донбас. Відродження» в Кемерово на підтримку російських військових, де читав вірші під документальну хроніку з зони бойових дій.
- У 2026 році отримав звання Народного артиста Російської Федерації та премію «Фігаро»; продовжує зніматися в нових проектах, зокрема у фільмах «Ангели Ладоги» та «Космічна собака Ліда».
Сучасна кар’єра та український контекст: нові ролі, нагороди та серіали на українських екранах
Попри суперечливу позицію щодо війни, Сидіхін залишається затребуваним актором у Росії. У 2025–2026 роках вийшли або вийдуть його ролі у фільмах і серіалах «Красний шовк», «Вальс зі смертю», «Етерна», «Ідентифікація», «Ангели Ладоги», «Космічна собака Ліда». 2026 року йому присвоїли звання Народного артиста РФ. Він продовжує грати в театрі та брати участь у гастролях.
В Україні ситуація інша. У лютому 2025 року українські медіа обговорювали, що серіали з участю Сидіхіна та інших російських акторів досі транслюють деякі канали — Bolt, Star Cinema, Star Family. Це викликає обурення частини глядачів і питання: коли ж російські актори, які підтримують війну, остаточно зникнуть з українських екранів. Його старий серіал «Поганий хороший коп», знятий у Києві, іронічно залишається доступним для українського глядача, хоча сам актор уже публічно став на бік агресора.
Історія Євгенія Сидіхіна — це не просто біографія актора. Це історія людини, чиє життя перетиналося з Україною в мирний час, а згодом — з війною, яку Росія веде проти неї. Від тривожних слів січня 2022 року до впевненого читання віршів у Кемерово 2024-го минув шлях, на якому особисті зв’язки поступилися публічній позиції. Сьогодні його кар’єра триває, а старі ролі досі нагадують про той час, коли актор приїжджав до Києва «як до родичів».
