Анатолій Тимощук, один із найтитулованіших українських футболістів і колишній капітан збірної, опинився в епіцентрі гострої дискусії через свої публічні коментарі щодо повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У грудні 2022 року він назвав агресію «спеціальною військовою операцією» та заявив, що не бачить різниці між українським і російським народами, пояснивши своє мовчання тим, що «не все так однозначно». Ці слова, сказані з Санкт-Петербурга, де футболіст жив і працював багато років, викликали потужну хвилю обурення в Україні.
Пізніше, під час розгляду справи в Спортивному арбітражному суді в грудні 2024 року, Тимощук наголосив, що виступає за мир і готовий добровільно відмовитися від усіх регалій та тренерської ліцензії, якщо це допоможе припинити бойові дії. Він підкреслив, що його професійна репутація не повинна ставати інструментом політичних маніпуляцій.
Історія Тимощука показує складність вибору для українців, які десятиліттями будували життя та кар’єру в Росії, маючи там сім’ю та професійні зв’язки, коли повномасштабна війна змусила кожного визначитися зі своєю позицією.
Шлях від Луцька до вершин європейського футболу
Анатолій Олександрович Тимощук народився 30 березня 1979 року в Луцьку на Волині. Футбольний шлях почався в місцевій академії «Волині», де юнак швидко проявив себе як надійний опорний півзахисник з відмінним баченням поля. Уже в юнацькому віці він переїхав до Києва для навчання в спортінтернаті, а згодом повернувся до рідного клубу, де дебютував у дорослому футболі.
У 2002 році Тимощук перейшов до донецького «Шахтаря». Під керівництвом Мірчі Луческу він став ключовим гравцем команди, яка домінувала в українському футболі. Разом із «Шахтарем» він виграв кілька чемпіонатів України, Кубків та Суперкубків. Його гра відрізнялася жорсткістю в відборі, точними передачами та лідерськими якостями. У національній збірній України Тимощук дебютував у 2000 році й з часом став капітаном. За збірну він провів 144 матчі — один із найкращих показників в історії українського футболу.
У 2009 році футболіст перейшов до петербурзького «Зеніта». Там він продовжив успішну кар’єру: став чемпіоном Росії, володарем Суперкубка Росії. Згодом грав за мюнхенську «Баварію», де здобував титули чемпіона Німеччини та брав участь у переможних єврокубкових кампаніях. У 2017 році Тимощук повернувся до «Зеніта» вже як асистент головного тренера Мірчі Луческу. Це рішення закріпило його глибоку інтеграцію в російський футбольний світ.
Особисте життя також було пов’язане з Росією. Після першого шлюбу з українкою Надією Навроцькою, від якого народилися близнючки, Тимощук одружився вдруге в Санкт-Петербурзі з Анастасією Климовою. У цьому шлюбі народилися ще дві доньки. Діти ходили до місцевих шкіл, а сам футболіст неодноразово називав «Зеніт» своїм домом.
Життя в Росії під час повномасштабного вторгнення
24 лютого 2022 року, коли російські війська почали повномасштабне вторгнення в Україну, Тимощук перебував у Санкт-Петербурзі. На відміну від багатьох українських гравців та тренерів, які негайно залишили російські клуби та публічно засудили агресію, він залишився на посаді асистента головного тренера «Зеніта». Клуб і місто стали для нього звичним середовищем протягом понад десяти років.
Таке рішення швидко привернуло увагу в Україні. Футболіст не опублікував жодної заяви на підтримку своєї країни в перші місяці війни. Українська футбольна спільнота, яка активно допомагала армії та постраждалим, сприйняла мовчання як форму дистанціювання. У той час як інші спортсмени організовували благодійні матчі, збирали кошти чи навіть вступали до лав ЗСУ, Тимощук продовжував роботу в клубі країни-агресора.
Грудень 2022: перші публічні заяви про війну
У грудні 2022 року Тимощук дав інтерв’ю фан-клубу «Зеніта» під назвою Fanproject. Саме тоді він уперше публічно висловився про події в Україні. Футболіст назвав повномасштабне вторгнення Росії «спеціальною військовою операцією» — терміном, який в Україні вважають частиною російської пропаганди, що маскує реальність агресивної війни.
Він заявив: «Те, що я мовчу про „СВО“, не свідчить про те, що я підтримую її або ні. У кожного є своя позиція. Моя — в тому, що не все так однозначно, тому я стараюсь про це не говорити». Також Тимощук сказав: «Не бачу різниці між народами України та Росії. У нас однакові мислення та менталітет». Він додав, що живе в Росії багато років, діти ходять тут до школи, а «Зеніт — мій дім, я не планую нікуди їхати».
Ці слова прозвучали особливо різко на тлі загиблих українських військових, зруйнованих міст та мільйонів біженців. Для багатьох фанатів і експертів вони прозвучали як спроба виправдати агресію або принаймні уникнути чіткої оцінки. Тимощук захищався, нагадуючи про свою багаторічну службу збірній України та користь, яку приніс українському футболу.
Реакція в Україні та рішення Української асоціації футболу
Реакція була миттєвою та жорсткою. Українські ЗМІ та соціальні мережі заполонили заголовки з різкими оцінками. Багато хто назвав колишнього капітана зрадником, а його слова — образою для всіх, хто захищає країну. Футбольна спільнота, яка раніше пишалася досягненнями Тимощука, відвернулася.
11 березня 2022 року Контрольно-дисциплінарний комітет Української асоціації футболу (УАФ) ухвалив рішення позбавити Тимощука всіх титулів, здобутих у складі збірної та клубів України, тренерської ліцензії рівня Pro, а також виключити його з офіційного реєстру гравців збірних. Пізніше Міністерство молоді та спорту України позбавило його державних звань майстра спорту та заслуженого майстра спорту. Футболіста також внесли до санкційного списку РНБО.
Тимощук оскаржив рішення УАФ у Спортивному арбітражному суді (CAS) у Лозанні. Справа тривала кілька років і стала однією з найгучніших у українському спорті воєнного часу.
Заява про мир та розгляд у CAS у 2024 році
24 грудня 2024 року під час слухань у CAS Тимощук зробив нову заяву. Він сказав: «Я виступаю за мир в Україні. Хочу, щоб усі сторони показали готовність до перемовин та зійшлися в тій точці, яка допоможе відновити мир». Футболіст також заявив, що якщо суд вважає, що його відсторонення, позбавлення регалій та тренерської ліцензії допоможе завершити війну, він готовий відмовитися від цього самостійно.
Він підкреслив, що як професійний спортсмен не дозволить використовувати свої дії чи слова для політичних маніпуляцій, бо його футбольна репутація важить для нього більше. Деякі спостерігачі сприйняли ці слова як крок назустріч, інші — як запізнілу та недостатньо чітку позицію. У 2024–2025 роках з’явилася інформація, що Тимощук частково виграв справу проти УАФ у CAS, однак низка санкцій, зокрема від державних органів, залишилася чинною.
Ситуація станом на 2026 рік та подальші коментарі
Станом на середину 2026 року Анатолій Тимощук продовжує працювати асистентом головного тренера в петербурзькому «Зеніті». Він періодично коментує футбольні події. Зокрема, скаржився на відсторонення російських клубів від європейських турнірів на тлі обстрілів українських міст. У червні 2026 року футболіст відреагував на чутки про можливу співпрацю з російськими спецслужбами та наявність другого громадянства. Він заявив, що громадянство в нього лише одне — українське, і назвав інформацію про зв’язки зі спецслужбами безглуздими фейками.
Ці коментарі знову привернули увагу в Україні. Критики вбачали в них спробу створити хибну рівність між сторонами конфлікту та ігнорування того, хто розпочав війну. Прихильники ж вважали, що Тимощук має право висловлювати думку як людина, яка живе в Росії багато років.
Ключові події та заяви
| Дата | Подія / Заява | Контекст та наслідки |
|---|---|---|
| 24 лютого 2022 | Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну | Тимощук залишається в Санкт-Петербурзі та продовжує роботу асистентом тренера «Зеніта». На відміну від багатьох українських фахівців, не покидає Росію. |
| 11 березня 2022 | Рішення Контрольно-дисциплінарного комітету УАФ | Позбавлення всіх українських титулів, тренерської ліцензії Pro та виключення з реєстру збірних. Пізніше — позбавлення державних спортивних звань. |
| Грудень 2022 | Інтерв’ю фан-клубу «Зеніта» (Fanproject) | Назвав вторгнення «СВО», заявив про «не все так однозначно» та відсутність різниці між народами. Викликало масове обурення в Україні. |
| 24 грудня 2024 | Заява під час слухань у CAS | «Я виступаю за мир в Україні». Готовий відмовитися від регалій, якщо це допоможе завершити війну. Підкреслив важливість спортивної репутації. |
| 2023–2026 | Апеляція в CAS, санкції РНБО, коментарі 2026 року | Частковий успіх у CAS. Продовжує роботу в «Зеніті». Заперечує зв’язки зі спецслужбами РФ та стверджує, що має лише українське громадянство. |
Цікаві факти про Анатолія Тимощука та його позицію щодо війни
- 144 матчі за збірну України. Тимощук входить до числа рекордсменів за кількістю ігор у національній команді. Він виходив на поле в кваліфікаціях, товариських матчах та на великих турнірах, часто виконуючи роль «мозку» команди в центрі поля. Цей показник досі використовують як аргумент на його захист прихильники.
- Титули в трьох країнах. Футболіст ставав чемпіоном України у складі «Шахтаря», чемпіоном Росії з «Зенітом» та здобував титули в Бундеслізі з мюнхенською «Баварією». Така географія кар’єри робить його одним із найуспішніших українських гравців в історії європейського футболу.
- Перше коментар про війну дав російським фанатам. У грудні 2022 року Тимощук обрав для своєї заяви саме фан-клуб петербурзького «Зеніта». Це рішення багато хто в Україні сприйняв як символічний вибір аудиторії та середовища, в якому він опинився.
- Готовий був пожертвувати регаліями заради миру. Під час слухань у CAS у грудні 2024 року футболіст заявив, що якщо його відсторонення та позбавлення титулів допоможе припинити війну, він відмовиться від усього добровільно. Ця пропозиція стала однією з найцитованіших його пізніх заяв.
- Продовжує працювати в «Зеніті» у 2026 році. Попри санкції та скандали, станом на середину 2026 року Анатолій Тимощук залишається асистентом головного тренера петербурзького клубу. Він коментує футбольні події та спростовує чутки про співпрацю з російськими спецслужбами.
Історія Анатолія Тимощука про війну залишається однією з найбільш суперечливих у сучасному українському спорті. Вона продовжує обговорюватися як приклад складних особистих та професійних дилем, що постали перед багатьма українцями після 24 лютого 2022 року.
