Військовослужбовець 1-го корпусу НГУ «Азов» із позивним «Мук» двічі побував у російському полоні. Вперше — після Іловайська у 2014 році, вдруге — після оборони Маріуполя у 2022-му. Він був в Оленівці й став свідком воєнних злочинів росіян.
У розмові боєць розповів про трагедію в Оленівці, жорстокість у російських тюрмах і те, як росіяни використовують тему азовців для маніпуляцій. Він пояснив, як змінилася система реабілітації після полону, чому важливо щотижня нагадувати про військовополонених і чому після важких випробувань повернувся на службу до «Азова».
Перший полон після Іловайська
У 2014 році підрозділ «Мука» з 51-ї окремої механізованої бригади виходив «зеленим коридором». Росіяни довго намагалися змусити скласти зброю, але командування вирішило виходити на техніці. Почалися провокації й обстріли. Одна колона зайшла через блокпост — спалахнув бій. Техніку знищили, бійці пішли пішки.
«Одної ночі зайшли до росіян на терикон. Ми не знали, що то вороги… Ближче підійшли, бо темно було. Побачили, що розпізнавальні знаки на техніці – зовсім не наші, довелося відходити в посадку», — згадує «Мук».
Три доби група з близько 28 осіб йшла полями. У Новокатеринівці біля школи їх зустріли бойовики «ДНР» і росіяни. Офіцер вийшов на перемовини. Зброї майже не було — два автомати, кілька гранат. Бій вести не могли через цивільних. Так стався перший полон.
Полонених відвезли до Донецька. Захарченко заявив, що ніхто не знущатиметься. «Мук» вважає, що їм пощастило — інших бійців бригади в Донецькому СІЗО катували. Обмін відбувся за участі посередників. Після повернення в Дніпро провели медичне обстеження. «Мук» і побратим відмовилися від реабілітації — хотіли додому.
Система обмінів тоді була хаотичною. Списки складали на листочках. Реабілітація обмежувалася базовим оглядом. Зараз, за словами бійця, усе набагато краще: спеціальні центри, повні обстеження, підтримка фахівців.
Оборона Маріуполя, Оленівка та повернення
Повномасштабне вторгнення «Мук» зустрів під Маріуполем. 24 лютого 2022 року підрозділ отримав наказ висуватися в місто. Колони цивільних виїжджали назустріч. Бої точилися на околицях, біля аеродрому. Росіяни знищували вулиці артилерією й авіацією. Українці тримали позиції малими силами.
«Ми старалися битися за кожне подвір’я, за кожну хату. Росіяни інколи навіть питали: «У вас там на позиції рота стояла?» А там шість чоловіків тримали, наприклад, позицію чи цілу вулицю», — розповідає боєць.
Після поранення «Мук» потрапив на «Азовсталь». Розуміли, що оточення замкнеться. Виходу не було. Після наказу про вихід опинився в полоні. В Оленівці азовців зігнали в один барак. Перед вибухом росіяни відвели своїх охоронців. «Мук» допомагав витягувати поранених підручними засобами. Медичну допомогу надали із запізненням. Багато хто загинув.
Потім був місяць у переповненому СІЗО, далі — Таганрог. Там — жорстокі «прийомки», допити по 12 годин, побиття кілька разів на день. «Що б ти не казав, вони відповідали: «Ми тобі не віримо, ти брешеш». Їм просто треба було зізнання», — каже «Мук».
Обмін стався з Кізела в Пермському краї. Коли назвали прізвище на кордоні й побачив український прапор — відлягло. Патронатна служба «Азова» забезпечила повну підтримку: від документів до побутових питань. Навіть після повернення на службу допомога триває.
«Мук» вважає необхідним щотижня нагадувати про полонених. Акції підтримки давали надію в неволі. Росіяни, на його думку, утримують азовців як важіль для майбутніх обмінів. Червоного Хреста він бачив лише один раз — під час виходу з Маріуполя.
Зараз боєць почувається краще завдяки реабілітації. На службу повернувся, бо війна триває. «Якщо треба вже, то треба до кінця йти. Такі люди з таким досвідом потрібні ще на службі. Багато молоді приходить, яку треба навчити», — пояснює він.
