Катерина Костянтинівна Степанкова — саме так звуть дочку Ади Роговцевої. Вона народилася 21 березня 1972 року в Києві й уже понад три десятиліття продовжує театральну лінію родини, де сцена стала не просто професією, а справжнім родинним вогнищем. Сьогодні, коли Аді Миколаївні вже за вісімдесят, ім’я Катерини звучить поруч із материнським не лише через кровну спорідненість, а й через спільну відданість українському мистецтву та стійкість у найважчі часи.
Катерина не тінь великої акторки, а самостійна постать: акторка, режисерка, літературна редакторка маминих книг спогадів і волонтерка, яка створила власний центр допомоги захисникам. Її шлях — це історія про те, як талант передається не лише генами, а й через щоденну працю, перші дитячі кроки на підмостках і вміння тримати родину разом, коли втрати стають нестерпними. У 2025 році чотири покоління цієї династії вийшли на одну сцену, і це стало одним із найзворушливіших моментів сучасного українського театру.
Родина Роговцевої-Степанкових пережила війни, втрати й відродження. Смерть сина Костянтина 2012 року, відхід чоловіка Ади 2004-го, а нині — служба зятя й онука в Збройних силах України. Крізь усе це Катерина залишається тією, хто тримає нитку пам’яті й продовжує справу батьків на новому витку історії.
Хто така Ада Роговцева і чому її родина стала символом української сцени
Ада Миколаївна Роговцева народилася 16 липня 1937 року в Глухові. За майже сім десятиліть на сцені вона зіграла ролі, що стали класикою: від «Салют, Маріє!» до пізніх робіт у Національному театрі імені Лесі Українки. Народна артистка СРСР і Герой України, вона виховала не просто дітей, а справжніх митців. Її чоловік Костянтин Степанков, видатний актор, з яким вони прожили 46 років, став батьком двох дітей — сина Костянтина та доньки Катерини.
Театр для цієї пари був не роботою, а способом життя. Діти росли за лаштунками, чули репетиції вдома й бачили, як батьки перетворюють сцену на дзеркало епохи. Коли 2004 року пішов Костянтин Петрович, Ада присвятила йому книгу «Мій Костя». А коли 2012-го від раку помер син Костянтин, саме донька Катерина допомогла матері зібрати сили й повернутися до роботи. Вона відредагувала другу книгу спогадів матері — «Свідоцтво про життя» — і поставила за нею однойменну виставу.
Шлях Катерини Степанкової: від перших аплодисментів до режисерського крісла
Перший вихід Катерини на сцену відбувся у п’ять років. У виставі «Сподіватися» вона зіграла дев’ятирічну Лесю Українку. Тоді ще ніхто не знав, що ця маленька дівчинка стане не лише акторкою, а й режисеркою, яка працюватиме з найскладнішими текстами. Після школи № 117 вона недовго вчилася на філологічному факультеті Київського університету, а потім вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, майстерня Валентини Зимньої. Диплом отримала 1997 року.
1991-го Катерина разом із першим чоловіком, художником Тарасом Ткаченком, поїхала до Ізраїлю. Там народився старший син Олексій. Через два роки родина повернулася в Україну. 1998-го вона вдруге одружилася — з актором Олексієм Скляренком. У цьому шлюбі 2011 року народився молодший син Матвій. Паралельно Катерина працювала акторкою в театрі Романа Віктюка в Москві, а 2007-го закінчила Вищі курси сценаристів і режисерів у Москві.
Повернення в Україну 2012 року стало поворотним. Катерина почала ставити вистави в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра та в майстерні «Сузір’я». Серед її режисерських робіт — «Рожевий міст», «Вася повинен зателефонувати», «Обман довжиною в життя», «Гостя». Вона не просто переносить текст на сцену — вона шукає в ньому живу кров, той самий трепет, який відчувала в дитинстві, коли дивилася на батьків.
Сімейні випробування, що загартували характер
Втрата брата 2012 року стала для Катерини і всієї родини найтяжчим ударом. Костянтин Степанков-молодший, талановитий актор, пішов у 49 років. Ада тоді сказала, що після його смерті «мене не стало». Катерина взяла на себе роль опори: редагувала книги матері, ставила вистави за її спогадами, збирала родину навколо сцени. Саме тоді проявилася її внутрішня сила — та сама, яку вона передала синам.
Сьогодні старший син Олексій і чоловік Олексій Скляренко служать у Збройних силах України. Молодший Матвій поки що підростає, але вже знає, що таке сімейна відповідальність. Катерина не просто чекає — вона діє. Разом із матір’ю вона займається волонтерством, створила власний центр допомоги захисникам. У 2024–2025 роках, коли Ада потрапляла до лікарні, саме донька публічно зверталася до українців із проханням підтримати й молитися.
Чотири покоління на одній сцені: момент, що увійшов в історію
25 грудня 2025 року в одному з київських театрів сталася подія, якої давно не бачила українська сцена. Ада Роговцева вийшла на підмостки разом із донькою Катериною, невісткою Вікторією Степанковою, онукою Дариною Степанковою (донькою покійного сина), онуками Олексієм і Матвієм, а також правнуком Костянтином — сином Олексія. Чотири покоління однієї родини, об’єднані театром і любов’ю до України.
Зять і онук, які служать на фронті, спеціально приїхали на цей вечір. Зал плакав. Не від жалю, а від гордості й надії. Саме в такі миті стає зрозуміло, чому запит «як звуть дочку Ади Роговцевої» звучить так часто: бо за цим іменем стоїть не просто біографія, а жива історія стійкості, таланту й родинного коріння, яке не зламається навіть під час війни.
Цікаві факти про театральну династію Роговцевої-Степанкових
- Дебют у п’ять років. Катерина вперше вийшла на сцену Національного театру імені Лесі Українки в ролі юної Лесі Українки. Тоді вона ще не знала, що через десятиліття сама буде ставити вистави в цьому ж театральному просторі.
- Літературний міст між поколіннями. Катерина стала літературною редакторкою двох книг матері — «Мій Костя» та «Свідоцтво про життя». А виставу «Свідоцтво про життя» 2013 року поставила саме вона, ніби передавши материні спогади новому поколінню глядачів.
- Волонтерський центр у воєнний час. Під час повномасштабного вторгнення Катерина створила власний волонтерський осередок, який допомагає українським захисникам. Разом із матір’ю вони продовжують традицію служіння — тепер не лише мистецтву, а й країні.
- Правнук на ім’я Костянтин. У 2018 році в старшого сина Катерини Олексія народився син, якого назвали на честь дідуся та прадідуся. Так у родині з’явився новий Костянтин — уже четверте покоління, яке носить це ім’я.
- Чотири покоління разом у 2025-му. Виступ 25 грудня 2025 року став унікальним: на одній сцені зібралися Ада, Катерина, її сини, невістка, онука від покійного брата та правнук. Це був не просто концерт — це жива історія театральної династії, яка продовжується попри все.
| Рік | Подія | Значення для родини |
|---|---|---|
| 1972 | Народження Катерини Степанкової | Продовження жіночої лінії династії, майбутня акторка й режисерка |
| 1991 | Народження онука Олексія в Ізраїлі | Перше онукове покоління, яке пізніше стане захисником України |
| 2012 | Смерть сина Костянтина та повернення Катерини в Україну | Найтяжча втрата, після якої донька стала головною опорою матері |
| 2017 | Присвоєння Катерині звання Заслуженого діяча мистецтв України | Офіційне визнання її власного творчого шляху |
| 2025 | Виступ чотирьох поколінь родини на сцені | Символ єдності, стійкості та передачі театральної естафети |
Інформація базується на даних сайту uk.wikipedia.org та публікаціях українських ЗМІ.
Кожна з цих дат — не просто цифра в календарі. Це цеглинки в фундаменті, на якому стоїть сучасна українська культура. Катерина Степанкова сьогодні — не лише донька великої акторки. Вона сама стала тією, хто зберігає й примножує спадщину, тримає руку на пульсі часу й водночас залишається вірною корінням.
Коли лунає запит «як звуть дочку Ади Роговцевої?», відповідь звучить просто й водночас глибоко: Катерина. Та сама Катерина, яка в дитинстві грала Лесю Українку, а сьогодні разом із матір’ю й дітьми виходить на сцену, щоб нагадати: справжня династія — це не тільки слава, а й відповідальність, любов і незламність.
