Олександра Лозинська — це не просто вдова відомого телеведучого. Це жінка, яка після раптової втрати партнера і батька трьох дітей взяла на себе керівництво спільною продакшн-компанією, виховала родину в непрості часи та продовжує створювати контент для українського телебачення. Її історія — приклад того, як особиста трагедія перетворюється на рушійну силу, а професійна відповідальність стає якорем у бурхливому морі життя. Сьогодні вона залишається малопублічною фігурою, але її вплив відчувається через стабільну роботу «Рогів та копит» та шлях, який обрали її діти.
У центрі цієї історії — поєднання творчості, бізнесу та материнства. Олександра не просто продовжила справу Ігоря Пелиха. Вона адаптувала компанію до нових ринкових реалій, пережила зміни в медіаіндустрії та знайшла сили для нового особистого щастя. Її досвід показує, як можна зберігати гідність і фокус навіть тоді, коли життя ставить найжорсткіші випробування. У контексті сучасної України її історія набуває особливого звучання: підтримка сина на фронті, практичне опанування навичок самозахисту та збереження родинних зв’язків попри географію.
Сьогодні Олександра Лозинська — продюсерка, мати чотирьох дітей та жінка, яка демонструє, що стійкість не завжди про гучні заяви. Це про щоденну роботу, відповідальність перед командою та близькими, а також про здатність відкриватися новому етапу без забуття минулого. Її шлях надихає тих, хто шукає приклади реальної, а не ідеалізованої сили.
Ранні роки та перші кроки в медіа
Олександра Лозинська народилася та виросла в Києві в російськомовній родині. Дідусь по сімейній лінії керував студією науково-популярних фільмів — це заклало в ній ранній інтерес до візуальних історій та роботи з камерою. Школа була російськомовною, тому згодом їй довелося докладати значних зусиль, щоб вести довгі прямі ефіри українською мовою. Півтори години живого мовлення вимагали не лише професійної майстерності, а й постійної внутрішньої роботи над мовою та дикцією.
У кінці 1990-х — на початку 2000-х українське телебачення переживало бурхливий період становлення. Приватні канали шукали свіжі формати, а ведучі часто поєднували кілька ролей. Саме в цей час Олександра почала з’являтися в ефірах. Вона працювала над програмою «Не всі вдома» на «1+1» — форматом, який на той момент вважався сміливим: довгий ефір, імпровізація, гості з різних сфер, легкий гумор, що віддзеркалював реальне життя звичайних людей. Цей досвід став для неї школою живого спілкування та розуміння аудиторії.
Зустріч з Ігорем Пелихом та початок спільної історії
Познайомилися вони в інтернет-чаті «Радіо столиці», де спілкувалися українські ведучі та радіопрацівники між ефірами. Олександра підписувалася ніком «Доремі» і шукала кандидата на роль співведучого. Ігор Пелих, тоді ще тернопільський музикант і радіоведучий, відгукнувся. Приїхав на кастинг — і одразу вписався в атмосферу команди. Через два роки вони одружилися.
Весілля вийшло по-справжньому творчим і молодіжним: нічний клуб «Діно» на Хрещатику, рок-гурти на сцені, постійний обмін мікрофонами, нові приспіви, що народжувалися прямо під час свята. Свідком став Олександр Сидоренко (Фоззі) з ТНМК. Це було не просто весілля двох людей — це було свято спільноти, де музика, гумор і телебачення перепліталися в одному просторі.
Разом вони вели «Не всі вдома», а коли формат завершився, не стали чекати нових пропозицій від каналів. У 2005 році створили власну продакшн-компанію «Роги та копита». Ігор став генеральним продюсером, Олександра — головною редакторкою та продюсеркою. Компанія зосередилася на ситкомах та розважальних форматах для різних каналів. Серед проєктів — «Рятівники», «Віталька» та інші. Вона брала на себе не лише редактуру текстів, а й стратегічні рішення: як зекономити без втрати якості, як залучити сценаристів і як вибудовувати відносини з телевізійними каналами.
Створення та розвиток «Рогів та копит»
Незалежний продакшн в Україні завжди вимагав особливої гнучкості. Великі канали часто диктували умови, а невеликі студії мусили балансувати між творчістю та комерційними вимогами. «Роги та копита» обрали шлях власного контенту — ситкоми з українським колоритом, легкі, але якісні історії, які могли конкурувати з імпортними серіалами. Олександра відповідала за редакційну політику та виробничий процес. Вона вчилася швидко реагувати на зміни ринку, шукати баланс між бюджетом і якістю.
Компанія не просто виживала — вона створювала робочі місця та давала платформу молодим авторам і акторам. У той період багато хто з продакшнів закривався або переходив під крило великих холдингів. «Роги та копита» зберегли незалежність завдяки чіткому розумінню аудиторії та вмінню працювати з обмеженими ресурсами. Цей досвід згодом став у пригоді, коли довелося керувати компанією поодинці.
Трагедія 8 травня 2009 року
8 травня 2009 року Ігор Пелих загинув у ДТП у Києві. Йому було лише 35 років. Водій зник з місця події, пізніше його засудили. Для Олександри це стало не просто особистою втратою — це був момент, коли на її плечі лягла відповідальність за трьох маленьких дітей та цілу продакшн-компанію з командою.
Вона не відійшла від справ. Навпаки — одразу взяла на себе повне керівництво «Рогами та копитами». Компанія продовжувала працювати, випускати проєкти, платити зарплати. Це вимагало величезної внутрішньої сили: поєднувати горе з щоденними виробничими рішеннями, бути і матір’ю, і керівницею. У 2017 році ринок медіа змінився кардинально — канали перестали розглядати ідеї без готового продукту та інвесторів. Доводилося починати зйомки на власні кошти, шукати фінансування паралельно, економити на всьому, крім якості. Компанія мала досвід самотужки зняти документальний фільм — без попереднього замовника. Стрічка вийшла в кінотеатри, показувалася на фестивалях і регіональних каналах, окупилася та навіть принесла прибуток.
Сім’я: діти та нові сторінки життя
У шлюбі з Ігорем народилися троє дітей: син Іван (2001), доньки Соломія (2003) та Устина (2007). Після трагедії Олександра залишилася сама з маленькими дітьми. Згодом вона знову вийшла заміж і народила четвертого сина.
Діти виросли та обрали власні шляхи. Іван закінчував навчання на режисера в університеті імені Карпенка-Карого, а з 2022 року захищає Україну у лавах ЗСУ — пройшов шлях від територіальної оборони до бойових підрозділів на сході, став командиром взводу. Соломія захопилася музикою, як колись батько. Устина здобуває освіту за кордоном. Доньки живуть і працюють за кордоном, але родина залишається об’єднаною цінностями та взаємною турботою.
Ось як виглядає нинішня картина сім’ї:
| Ім’я | Рік народження | Поточний статус та діяльність |
|---|---|---|
| Іван | 2001 | Військовослужбовець ЗСУ, командир взводу. Захищає Україну з 2022 року. |
| Соломія | 2003 | Живе за кордоном, захоплюється музикою, продовжує творчу лінію батька. |
| Устина | 2007 | Здобуває освіту за кордоном (Польща), обирає власний шлях. |
| Четвертий син | близько 2024 | Народився в новому шлюбі, живе з мамою та вітчимом. |
Інформація про дітей базується на публічних інтерв’ю та повідомленнях ЗМІ.
Війна як новий етап випробувань
З 2022 року війна внесла свої корективи в життя всієї родини. Іван на фронті. Доньки за кордоном. Олександра залишилася в Україні, але війна змінила і її. За словами сина в інтерв’ю 2025 року, вона придбала карабін AR-15, регулярно відвідує навчання та освоює навички стрілянини. У сім’ї навіть обговорювали можливий вступ до армії, хоча поки що це залишається на рівні розмов. Це не гучна заява — це практична відповідь людини, яка звикла брати відповідальність на себе.
Паралельно вона продовжує керувати продакшном. Компанія «Роги та копита» залишається робочим механізмом, який створює контент для українського телебачення. Олександра не дає гучних інтерв’ю і не з’являється на обкладинках. Вона робить те, що вміє найкраще: тримає справу, підтримує дітей і адаптується до реальності. Це тиха, але дуже потужна форма стійкості.
Цікаві факти про Олександру Лозинську
Цікаві факти про Олександру Лозинську
- Знайомство в інтернет-чаті під ніком «Доремі». Наприкінці 1990-х вона шукала співведучого саме через онлайн-спілкування — сміливий крок для того часу.
- Мовний виклик на старті кар’єри. Виростаючи в російськомовній родині, вона вела півтори години прямого ефіру українською, постійно працюючи над мовою та дикцією.
- Рок-весілля з гуртами на сцені. Свято в клубі «Діно» з живою музикою та імпровізаціями стало відображенням їхньої творчої натури.
- Самостійний документальний фільм, який окупився. У складні часи компанія зняла стрічку без попереднього замовника — вона вийшла в прокат і навіть принесла прибуток.
- AR-15 та полігон у 2025 році. Війна спонукала її опанувати практичні навички самозахисту — придбала зброю та регулярно тренується.
- Низький публічний профіль. Попри інтерес ЗМІ після трагедії, вона свідомо уникає гучних заяв, зосереджуючись на справі та родині.
- Четверта дитина в новому шлюбі. Життя триває — вона знову вийшла заміж і народила сина, створивши нову родинну історію.
Сучасний день та спадщина
Сьогодні «Роги та копита» продовжують працювати. Компанія адаптувалася до нових форматів телебачення та вимог аудиторії. Олександра Лозинська залишається тією людиною, яка тримає баланс між минулим і майбутнім. Вона не намагається замінити Ігоря Пелиха — вона продовжує спільну справу по-своєму, додаючи власний досвід і характер.
Її історія — це не про ідеальну жінку з глянцю. Це про реальну людину, яка вміла ризикувати, коли потрібно, брати відповідальність, коли ніхто не просив, і відкриватися новому, не зраджуючи себе. У часи, коли багато хто шукає швидких відповідей і гучних історій успіху, приклад Олександри Лозинської нагадує: справжня сила часто проявляється в щоденній, непомітній роботі та вмінні зберігати гідність попри все.
Вона досі створює контент, підтримує дітей і вчиться новому — чи то стрілянина на полігоні, чи то управління продакшном у зміненому медіаринку. Це і є та жива, динамічна історія, яка триває.
