неділя, 2 травня 2021 р.

Великдень в українській етнокультурі

ВЕЛИКДЕНЬ = СВІТЛА (СВЯТА) НЕДІЛЯ — за церковним календарем, Свята Пасха, Воскресіння Господа Ісуса Христа, одне з найбільших після Різдва Христового свят.

Сприймається свято як символ загального відродження та оновлення, підстава всієї християнської віри (не випадково апостол Павло писав: «Коли ж Христос не воскрес, то марна проповідь наша, марна і віра наша»).

Святкується в Україні ще з X ст. Настає весною в період з 22 березня / 4 квітня по 25 квітня / 8 травня і припадає на неділю, понеділок і вівторок.
Слово ПАСХА походить від давньоєврейського ПЕСАХ — «перехід, проходження», тому що виникнення свята пов’язане з визволенням єврейського народу від єгипетського полону та проходженням ним пустелі. У Біблії говориться, що востаннє Ісус Христос відзначив це свято у четвер, який потім назвали Великим, під час Таємної вечері зі своїми учнями.
У перший день свята з червоним яйцем вітають одне одного словами «Христос воскрес!» і чують у відповідь «Воістину воскрес!».
Вважається, що у цей день, поминаючи небіжчиків, не можна називати їх померлими, бо вони присутні й чують, що про них говорять. Цілий день гудуть дзвони; казали, хто в цей день подзвонить у дзвони, особливо перший, у того врожай буде великий, особливо гречки; великодніх дзвонів, гадають, боїться всяка нечисть і зі страху розбігається далеко по нетрях і прірвах.
За народними спостереженнями, у цей день сонце «грає» по-особливому, «гуляє», а свячене яйце як символ життя, вірили, набуває магічної сили. Червоне яйце (кольору крові Христа) — ознака радості взагалі, а великодньої особливо; великодня гра крашанками «на вбитки» і «качання яйцями» сягає ще дохристиянських часів.
У свято водили хороводи, співали пісень; вважалося, що хороводи — частина весняного магічного дійства, бо ходіння по колу, яке знаменувало рух сонця, мало сприяти швидкому пробудженню та розвитку природи, а піднімання вгору (гойдаючись), підкидання чого-небудь, підскакування — давні магічні дійства, які, за повір’ями, стимулюють ріст рослин.
У цілому християнська великодня обрядовість тісно пов’язана з давньою весняною обрядовістю, передусім з дохристиянським святкуванням весняного сонця. В. Петров зауважував, що культ природи взагалі, а весняного зокрема — явище досить пізнього часу. У його основі лежить давнішній культ — культ роду як нерозчленованої спільноти мертвих, живих і ненароджених.

Поминки покійників, якими зазвичай закінчуються Великодні свята — це залишки родового культу. Отже, у великодніх звичаях бачимо сліди трьох різних, нашарованих один на одного, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа (Сонця Правди), що приніс людству ідею Воскресіння — духовного й фізичного відродження.
Усе пов’язане з Великим святом знаменне, зокрема перший раз зозуля кує. Свято овіяне народними повір’ями: як на Великдень удень спить господар, то виляже пшениця, а як господиня — виляже льон; як перевернеться в печі паска — будуть гості; якщо підпукнеться паска, яку призначено на посвячення, то в хаті хтось помре.
Під час свят обов’язково звертали увагу на сільськогосподарські прикмети: «на Великдень небо ясне та сонце грає до багатого врожаю та теплого літа»; «якщо на другий день Великодня буде ясна погода — літо буде мокрим, якщо хмарна — літо буде сухе».
Фразеологізм: ЯК НА ВЕЛИКДЕНЬ [ВДЯГНУТИСЯ, ПРИБРАТИСЯ] — дуже пишно, по-святковому. «Не к Різдву йде, а к Великодню: уночі тріщить, а вдень плющить» (М. Номис); «Не кожний день Великдень, а хліб не паска» (приказка); «На Великдень на соломі, проти сонця діти грались собі крашанками» (Т. Шевченко).
Словосполучення: НІЧ ПІД ВЕЛИКДЕНЬ — обрядова ніч Великодніх свят; здавна в цю пору парубоцтво розпалювало вогонь (десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб було далеко видно). Для цього зрізали сухе дерево, «бо в сухому дереві нечиста сила ховається»; вогонь з такого багаття символізує весняне очищення.
***
ЖАЙВОРОНОК В. В. Антологія знаків української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Наук. думка, 2018. — С. 71–72.
***
В оформленні використано фрагмент картини ЛЮДМИЛИ ТАФІЙЧУК «Писанкова Україна» (2013).

Джерело: Інститут мовознавства імені О.О.Потебні НАН України.

0 коммент.:

Дописати коментар