Документальна стрічка, гаслом якої стали слова «вишити, щоб вижити», умовно ділиться на дві частини:
- етнографічну, що оповідає про відмінності у вишиванках в різних місцевостях держави (варто зауважити, що автори фільму робили акцент і подорожували саме по етнорегіонах України, таких як Полісся, Буковина, Слобожанщина, а не по кожній окремо взятій області);
- історичну, побудовану на унікальних розповідях людей про долю вишиванки в їхньому житті.
Важко переоцінити ту кількість матеріалів, що їх зібрали автори фільму. «Спадок нації» знімали по всій Україні, включаючи нині окуповані території, а також у п’яти зарубіжних державах, серед яких Канада, Німеччина, Італія, ОАЕ й навіть Росія (Мурманськ, Іркутськ).
«Спочатку ми навіть не очікували, що знімемо стільки усього цікавого. Ми запланували і значно менший період, і бюджет для зйомок, планували знімати тільки в Україні. А потім, коли вже почалися роботи, то ми стали потребувати значно більших масштабів. Ми майже вдвічі продовжили зйомки, три чи чотири рази переглядали бюджет фільму, постійно була нестача коштів. Це було пов’язано не тільки з курсом долара, а й з тим, що з’являлось багато додаткових відряджень" – розповіла авторка ідеї «Спадку нації» і засновниця Дня вишиванки Леся Воронюк,
0 коммент.:
Дописати коментар