Адміністративна та кримінальна відповідальність неповнолітніх,- роз’яснення фахівців БВПД

На сьогодні в Україні, як і у всьому світі, найвищою цінністю визначено забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Особливу увагу приділено неповнолітнім, які є однією з найнезахищеніших верств населення, що обумовлює необхідність створення особливих умов для забезпечення та реалізації їхніх прав.

Однак, проблема правопорушень неповнолітніх є і залишається однією з актуальних проблем українського суспільства, яка потребує нагальної розробки та вирішення.

Багато неповнолітніх, вчиняючи правопорушення або злочини, навіть не замислюються, що вони вже повною мірою підлягають відповідальності за скоєні ними діяння, а якщо й розуміють це – то помилково вважають, що можуть уникнути покарання, думаючи що, відповідальність наступає з більш пізнього віку.

Про особливості адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх консультують фахівці Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Найменш суворим заходом є зобов’язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим. Цей захід орган адміністративної юрисдикції застосовує тоді, коли він дійшов висновку, що неповнолітній визнав неправомірність своєї поведінки, суспільну шкоду скоєного діяння і покаявся в ньому. Публічність вибачення при цьому полягає у здійсненні його не тет-а-тет (тобто неповнолітній і потерпілий), а у присутності інших осіб.

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

Догана або сувора догана є заходами морально-психологічного впливу, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання ними встановлених правил поведінки і скоєння правопорушень, що свідчать про формування анти суспільної установки. Догана або сувора догана є жорстокішими заходами стягнення, ніж попередження неповнолітнього. Вони супроводжуються офіційним від імені держави суворим засуджен­ням неповнолітнього правопорушника і скоєного ним діяння.

Передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, складається з накладення на вказаних осіб органом адміністративної юрисдикції зобов’язання з посилення виховного впливу на неповнолітнього правопорушника: здійснення культурно-виховних заходів; роз’яснювальної роботи; систематичного контролю поведінки неповнолітнього та ін. Під особами, що замінюють батьків, розуміються усиновителі, опікуни і піклувальники. Передавати неповнолітнього правопорушника під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, доцільно лише в разі їх згоди і здатності забезпечувати нагляд і відповідний виховний вплив на неповнолітнього. Бажання і згода останнього при цьому не враховуються. Недопустиме передання неповнолітнього правопорушника батьку або матері, що позбавлені батьківських прав, а також батькам або іншим особам, що за рівнем культури і характером своєї поведінки не здатні позитивно впливати на нього.

Також вважається, що порушення неповнолітніми правових норм тим чи іншим чином пов’язане з можливістю і здатністю батьків або осіб, які їх замінюють, виконувати свою функцію по вихованню дітей.

Тому КпАП України передбачає, що до батьків або осіб, які їх замінюють, можуть бути застосовані такі адміністративні стягнення: за ухилення від виконання батьківських обов’язків – попередження або штраф від 17 до 68 грн. (ч. 1,2 ст. 184); за вчинення неповнолітнім віком від 14 до 16 років адміністративного правопорушення – штраф у розмірі від 51 до 85 грн. (ч. З ст.184);) за скоєння неповнолітнім злочину, якщо він не досяг віку кримінальної відповідальності – штраф у розмірі від 170 до 340 грн. (ч.4 ст.184).

Окрім того, ч.2 ст.307 КпАП України визначає, що в разі накладення штрафу на неповнолітнього віком від 16 до 18 років, котрий не має самостійного заробітку, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Статтею 2 Кримінального кодексу України передбачено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, Злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, тобто яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними та якій до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Разом із тим в ч. 2 ст. 22 КК передбачений так званий знижений вік з якого може наставати кримінальна відповідальність. У ній зазначається, що особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за вчинення низки злочинів, таких як умисні вбивства, спричинення тяжких тілесних ушкоджень зґвалтування, крадіжки, грабежу, розбою, хуліганства тощо.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені наступні критерії: рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить, про можливість вже в чотирнадцять років усвідомити фактичні об’єктивні ознаки та суспільну небезпечність злочинів; значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків; значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

Статтею 97 Кримінального кодексу України передбачено, що неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, а саме: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. Їх тривалість встановлюється судом, який їх призначає.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт.

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків.

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому: за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше одного року шести місяців; за злочин середньої тяжкості – на строк не більше чотирьох років; за тяжкий злочин – на строк не більше семи років; за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – на строк до п’ятнадцяти років

При призначенні покарання неповнолітньому суд враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі.

Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

Додатково повідомляємо, що 7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким розширено доступ до безоплатної вторинної правової допомоги (далі – БВПД) для осіб, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а також – для дітей. Дані категорії осіб отримали право на безоплатну вторинну правову допомогу, що полягає в отриманні захисту, представництва інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Її надають юристи центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – центри), або бюро правової допомоги, а також адвокати, які співпрацюють із центрами. Послуги юристів та адвокатів оплачує держава.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Джерело