Паливна криза в Росії влітку 2026 року набула катастрофічних масштабів. Ціни на продукти стрімко зростають, логістика ускладнюється, черги на заправках не зникають. Про нестачу пального для військових уже починають писати навіть російські медіа.
Російський лідер Володимир Путін говорить про «певні проблеми з нафтопродуктами» і з серйозним виглядом віддає розпорядження. Спостерігати за цим цікаво, але ті, хто пам’ятає минуле, неодмінно скажуть: «Це вже було». І матимуть рацію. Понад 35 років тому попередники Путіна також наказували усунути всі проблеми. Саме паливна криза стала передвісницею розпаду СРСР.
Часи змінилися, але економічні та соціальні закони лишаються тими самими. Історія пропонує цікаві паралелі між сучасною Росією та Радянським Союзом.
Економіка як елемент політики
Розпад СРСР не стався за один день. Він став наслідком накладання кількох критичних факторів, які майже дзеркально повторюються в сучасній Росії.
Як і 40–50 років тому, російська економіка майже повністю залежить від експорту нафти. На нафтодоларах трималася вся брежнєвська стабільність, відома як «застій». Саме тоді відбувалося дорослішання Путіна. Не дивно, що брежнєвську добу він вважає взірцем, а розпад СРСР — «найбільшою геополітичною катастрофою XX століття».
У 1985 році Саудівська Аравія різко збільшила видобуток нафти. Світові ціни впали з 30 до 10 доларів за барель. Для СРСР це став відчутний удар по бюджету. Ці гроші забезпечували роботу всієї промисловості — від обладнання до зерна. Сьогодні російська економіка так само залежить від цін на нафту та можливості її продавати. Обставини змінилися: Росія перебуває під значними санкціями з боку Європи та США. Навіть поправка Джексона — Веніка не йде в порівняння з нинішніми обмеженнями.
Світові ціни на нафту залишаються нестабільними через ситуацію на Близькому Сході. Станом на зараз російська нафта марки Urals, за даними Мінфіну України, оцінюється близько 65 доларів за барель без урахування знижки. Це значно менше, ніж у період активних бойових дій на Близькому Сході.
Офіційні представники РФ заявляють про дефіцит федерального бюджету на рівні 1,6% ВВП, що становить близько 51 мільярда доларів. За підрахунками Bloomberg, реальний дефіцит може перевищувати 73 мільярди доларів — на 30 мільярдів більше, ніж торік. Тенденція демонструє деградацію економіки. Запас міцності ще є, що дозволяє Росії продовжувати війну.
За рахунок величезних витрат на війну влада фактично забирає гроші в людей: заморожує соціальні проєкти, зменшує витрати на медицину, школи та дороги. На це йде майже половина всіх державних коштів.
Головний парадокс і СРСР, і сучасної Росії полягає в тому, що нафтовий гігант виявляється беззахисним перед власною паливною кризою. Влада намагається зберегти картину добробуту в Москві, забираючи пальне з інших регіонів. Москва та Санкт-Петербург переведені в режим пріоритетного постачання. У Москві працюють 85% заправок, черги мінімальні. У регіонах ситуація катастрофічна: закрито до 50% АЗС, паливо відпускають за QR-кодами або в парні й непарні дні.
Колись найбільший експортер тепер шукає паливо за кордоном. Росія вперше в історії готується купувати дизельне пальне з-за кордону через критичне скорочення власного виробництва. Серед можливих постачальників називають Індію, Казахстан і Білорусь, яка за останні місяці збільшила залізничні постачання до рекордного рівня.
Війна, талони та настрої суспільства
Наступним чинником розпаду СРСР історики називають війну в Афганістані, яка почалася 1979 року. Вона мала стати невеликою переможною кампанією. Натомість переросла в десятирічну війну. За офіційними даними, загинуло понад 15 тисяч солдатів. Значна частина з них — українці. Тоді ці втрати сприймалися як трагедія і підірвали довіру суспільства до держави.
Війну порівнювали з американською кампанією у В’єтнамі. Вона розбила міф про «непереможну» радянську армію навіть за умов обмеженого доступу до інформації. Більшість країн бойкотували Олімпійські ігри в Москві 1980 року. Захід запровадив економічні санкції.
Якщо порівнювати з нинішніми втратами Росії у війні проти України, то загальна кількість уже сягає майже півтора мільйона. Окрім втрат на полі бою, світ бачить наслідки далекобійних ударів по НПЗ, військових заводах і логістичних вузлах. Збитки вимірюються мільярдами доларів.
Більшість тих, хто застав розпад СРСР, пам’ятають дефіцит продуктів, черги й талони. У кінці 1980-х і на початку 1990-х талони стали ознакою агонії системи. Найчастіше їх видавали на м’ясо, ковбасу, масло, цукор, горілку, тютюн, мило й пральний порошок. У Москві та Ленінграді постачання було кращим, ніж у провінції.
Пізніше талони з’явилися й на пальне. Водіям видавали картки на 20, 50 чи 100 літрів на місяць. Без них заправитися офіційно було неможливо. Виник великий чорний ринок. Спроба приховати дефіцит лімітами лише частково стримувала хаос і не усувала причини кризи.
Після розпаду СРСР смертність у Росії та суміжних країнах зросла більш ніж на 50%. Майже половина населення опинилася за межею бідності. Війна в Афганістані, гонка озброєнь і утримання сателітів забирали ресурси. Зникло безплатне житло, доступна медицина й гарантоване працевлаштування. Сформувався клас олігархів, з’явилася помітна нерівність.
Сучасні настрої росіян можна охарактеризувати як тривожно-апатичні з запитом на завершення війни та стабілізацію побуту. За даними російських соціологічних опитувань, у суспільстві сформувалася стійка втома від бойових дій. Фонд «Громадська думка» зафіксував падіння довіри до Путіна з 74% до 69% лише за тиждень. Частка тих, хто не довіряє президенту, зросла до 18%.
Понад 53% росіян заявляють про тривожний стан, викликаний переважно економічними проблемами. Понад 85% скаржаться на постійне зростання цін на продукти, ліки та комунальні послуги. Проблеми з пальним і черги в регіонах поступово пробивають інформаційний купол.
Як і в пізньому СРСР, відсутність масових протестів свідчить не про абсолютну підтримку влади, а про глибину суспільної апатії. Люди відчувають безсилля щось змінити. Лояльність стала формальною. Росіяни пристосувалися жити в умовах постійної тривоги, росту цін і відсутності довгострокового планування. Але навіть вони починають розуміти: так жити не можна.
