В’ячеслав Бутусов, лідер легендарного гурту «Наутилус Помпилиус», протягом понад десяти років коментував події в Україні, і його позиція пройшла складний шлях від спільного з іншими російськими рокерами заклику до миру в 2014 році до інтерв’ю 2022 року, де він назвав повномасштабне вторгнення неминучим конфліктом, спричиненим «підлою, підступною, віроломною» підготовкою на українській стороні, та заяви 2025 року про духовну боротьбу добра зі злом із одночасним бажанням якнайшвидшого миру. Його слова стали відображенням глибокого розколу в пострадянській культурі: для багатьох українців, чиїм саундтреком юності були пісні Наутилусу, це прозвучало як розчарування та зсув у бік офіційної російської наративи, тоді як у Росії музикант зберіг статус шанованого ветерана сцени.
Ця історія важлива не лише для фанатів року, а й для розуміння, як війна впливає на митців, змушує їх шукати духовні пояснення жаху або обирати лояльність до держави, в якій вони живуть і творять. Бутусов ніколи не закликав відкрито до насильства чи не став «Z-артистом» у класичному сенсі, проте його формулювання про inevitability подій та акцент на «духовній боротьбі» ангелів, що «рубаються» подібно до подій на Донбасі, викликали гостру критику в Україні та призвели до скасування концертів за кордоном.
Його шлях демонструє, наскільки особисті переконання та філософський світогляд музиканта, сформований ще в роки перебудови, можуть переплітатися з реаліями великої трагедії, розділяючи аудиторію по обидва боки кордону й залишаючи після себе питання, на які кожен відповідає по-своєму.
Хто такий В’ячеслав Бутусов і чому його думка має вагу
В’ячеслав Геннадійович Бутусов народився 15 жовтня 1961 року в Красноярську, проте справжнє становлення як музиканта відбулося в Свердловську (нині Єкатеринбург). За освітою він архітектор — ця структурна, просторова професія, можливо, вплинула на чіткість і філософську глибину його текстів. У 1980-х разом з Іллею Кормільцевим та Дмитром Умецьким створив гурт «Наутилус Помпилиус», який за десятиліття існування випустив альбоми, що стали саундтреком цілої епохи: від «Розлуки» до «Князя тиші». Пісні на кшталт «Я хочу бути з тобою», «Крила», «Останній лист» звучали в кожному під’їзді, на касетах і в серцях мільйонів по всьому пострадянському простору, включно з Україною, де гурт регулярно виступав і мав відданих фанатів.
Після розпаду Наутилусу в 1997 році Бутусов почав сольну кар’єру, створив проєкт «Ю-Пітер», а з 2017 року очолює гурт «Орден Слави». Він написав музику до фільмів «Брат» та «Брат 2» Олексія Балабанова, зіграв у кіно, видав книги «Виргостан» і «Антидепресант», де досліджував внутрішній світ людини, боротьбу з депресією та пошук опори. Саме ця інтроспективність — погляд усередину, на духовні та екзистенційні питання — багато в чому пояснює, чому Бутусов у розмові про війну звертається до образів ангелів, небесної битви та необхідності не зраджувати «духовну підтримку».
Його думка резонує ще й тому, що він — один з останніх живих символів російського року 80–90-х, коли музика була голосом свободи та сумніву в офіційній ідеології. Коли такий голос починає говорити про «неминучість» подій 2022 року або «духовну боротьбу», це вже не просто особиста позиція, а сигнал про те, як війна переформатовує навіть найавтономніші культурні фігури.
2014 рік: заклик до миру в часи перших залпів
У березні 2014 року, коли Росія анексувала Крим, а на сході України почалися бойові дії, Бутусов разом з Борисом Гребенщиковим, Юрієм Шевчуком та іншими російськими рок-музикантами записав відео-звернення. У ньому лунали слова, що звучали щиро й по-людськи: «Ми нічого не знаємо. Я не вірю ніякому телебаченню, я не слухаю ніякого радіо і не читаю ніяких газет… Така ситуація, коли потрібно сподіватися на Господа Бога… Ми молимося за вас. І за себе ми молимося, тому що всім нам страшно».
Це звернення транслювали українські канали, воно сприймалося як голос розсудливості з Росії. Бутусов не називав агресора прямо, не займав жорсткої політичної позиції, але закликав не довіряти пропаганді та шукати опору в духовному. У той самий час він скасував запланований концерт у Києві «зі страху», а вже наступного року виступив у Ялті та Севастополі на анексованому півострові. У 2017-му, коментуючи візити до Криму, він заявив: «Я з чистою совістю приїжджаю сюди… Все інше, на мій погляд, — це просто політика. Я до політики не маю ніякого стосунку».
Для багатьох в Україні це стало першим сигналом: музикант, який колись співав про крила й свободу, обирає «поза політикою» позицію, що дозволяє комфортно виступати на окупованій території. Проте тоді ще зберігалася надія, що це особистий вибір, а не системна підтримка агресії.
2022 рік: інтерв’ю РІА та новий погляд на «неминучість»
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Бутусов довгий час мовчав. Лише восени того ж року в інтерв’ю російському державному агентству РІА Новини він розгорнуто висловився про події. «Це було несподівано. При всьому своєму життєвому досвіді я не припускав, що щось таке може статися ще в історії нашого покоління. Спочатку мене це, звичайно, контузило, довгий час був у якомусь ступорі. Але потім довелося подивитись деякі матеріали, і в мене сформувалося своє бачення… Як я розумію, конфлікт в Україні можна було лише якийсь час відтягувати, але це було неминучим. Там настільки все підло, підступно, віроломно готувалося, що просто… Тут навіть слово «здивування» не підходить… Це, звичайно, жахливо».
Він говорив про «духовну підтримку», яку не можна зраджувати, про ангелів, що «рубаються, не покладаючи мечів, точно так само, як зараз на Донбасі відбувається», про те, що люди, які надто сильно співпереживають, «починають хворіти» і шукають розради в релігії.
Ключова думка цього інтерв’ю — не прямий заклик «за» війну, а виправдання її неминучості через «підступну підготовку» на українській стороні та переведення трагедії в площину небесної, духовної битви.
Для української аудиторії, особливо тих, хто виріс на піснях Наутилусу, це прозвучало як зсув: колишній «голос свободи» тепер повторював тези, близькі до офіційної російської пропаганди про «вимушену» операцію та провину України. Концерт у Гельсінкі скасували, в Україні посилилася критика, а в Росії Бутусов продовжив виступати, зокрема взяв участь у державному патріотичному концерті в «Лужниках» у 2023 році.
Духовний вимір війни у словах музиканта
Релігійна рамка, яку Бутусов накладає на війну, — одна з найхарактерніших рис його пізніших висловлювань. У лютому 2025 року на концерті він сказав: «Це прояв духовної боротьби, це битва між добром і злом, це боротьба світла і темряви, але при цьому я бажаю якнайшвидшого миру».
Такий підхід не новий для частини російської інтелігенції: коли реальність надто жахлива, її пояснюють через вічні archetypal бої, знімаючи частину відповідальності з конкретних політичних рішень і перекладаючи на «небесний план». Бутусов, людина, яка десятиліттями писала про внутрішню боротьбу, самотність і пошук сенсу, природно звернулася до цієї мови. Проте для слухачів в Україні, де щодня гинуть люди від ракет і дронів, слова про «ангелів, що рубаються» звучать відсторонено й болісно — наче біль реальних матерів, солдатів і дітей зводиться до метафори.
Важливо розуміти: Бутусов не став відкритим апологетом насильства, як деякі інші російські артисти, які співали на Z-концертах або закликали «добивати». Він обрав шлях «духовного» виправдання неминучості й заклику до миру на умовах, що не суперечать російській державній позиції.
Це тонка, але важлива різниця, яку помічають і в Росії, і в Україні.
Реакція в Україні та світі: розчарування, скасування та збереження лояльності
Українські медіа та публіка відреагували на заяви Бутусова гостро. Статті на кшталт матеріалів Telegraf.com.ua називали його позицію виправданням агресії, згадували виступи в окупованому Криму та скасування концерту в Києві 2014-го. Фанати ділилися спогадами: «Він співав про крила, а тепер фактично виправдовує війну». Деякі концерти за кордоном скасовували через протести.
У Росії ж Бутусов залишається частиною офіційного культурного ландшафту: виступи в «Лужниках», гастролі з «Орденом Слави», планування великого ювілейного концерту на листопад 2026 року в Москві. Міжнародні майданчики закрилися, але внутрішній ринок компенсує втрати.
Цей розкол — типовий для багатьох російських митців: ті, хто залишився в країні та не став у відкриту опозицію, змушені балансувати між особистою етикою, творчістю та лояльністю до держави, яка фінансує зали та медіа. Бутусов обрав шлях не конфронтації, а «духовного» осмислення — і це теж форма вибору.
Творчість на тлі війни: чи змінилася музика
Прямих пісень Бутусова про війну 2022–2026 років у відкритому доступі немає. Його останні альбоми та виступи більше зосереджені на філософських, екзистенційних темах, які завжди були в центрі його творчості. «Орден Слави» — назва гурту вже несе певний відтінок, але тексти залишаються поетичними й відстороненими від прямого політичного коментаря.
Можливо, саме в цьому й полягає відповідь: для Бутусова війна — не тема для агітаційної пісні, а частина великої, вічної духовної драми, про яку він говорив ще в 2014-му. Його музика завжди була більше про внутрішній стан людини, ніж про зовнішні події. Тому навіть зараз, коли зовнішній світ розпадається, він продовжує шукати відповіді всередині — через віру, через метафори ангелів і темряви.
Актуальний стан на 2025–2026 роки: активність попри все
Станом на середину 2026 року В’ячеслав Бутусов продовжує активно виступати в Росії, записувати музику та готуватися до ювілейних концертів. Ніяких нових гучних заяв про війну в відкритих джерелах за останній рік не з’являлося — музикант, схоже, повернувся до звичного ритму творчості. Це теж симптом: для частини російської публіки тема «спеціальної військової операції» стала фоном, на якому можна жити й працювати, не заглиблюючись у деталі.
Для української аудиторії ж ім’я Бутусова назавжди пов’язане з тією еволюцією, яку ми простежили: від щирого заклику до миру в 2014-му до формулювань про «неминучість» та «духовну боротьбу» у 2022–2025 роках. Ця історія не має простого фіналу — вона триває, як і сама війна.
Цікаві факти про В’ячеслава Бутусова
- Бутусов народився в Красноярську, але ключові роки становлення провів у Свердловську. За першою освітою — архітектор, і ця професія, за його словами, допомагала «структурувати» внутрішній світ і тексти пісень.
- Гурт «Наутилус Помпилиус» за 15 років існування став одним із найвпливовіших у російській рок-музиці. Пісні «Крила», «Я хочу бути з тобою» та «Останній лист» досі збирають мільйони прослуховувань і залишаються частиною культурного коду кількох поколінь в Україні та Росії.
- У 2014 році його спільне з іншими рокерами відео-звернення транслювали українські телеканали як приклад голосу розсудливості з Росії. Уже за рік музикант виступав у Ялті та Севастополі.
- Бутусов написав саундтрек до культових фільмів «Брат» та «Брат 2» — його голос став невід’ємною частиною образу 90-х у пострадянському кіно.
- Важливо не плутати В’ячеслава Бутусова з українським військовим аналітиком та журналістом Юрієм Бутусовим, який активно коментує стратегії та події на фронті у 2024–2026 роках.
- У 2026 році заплановано великий ювілейний концерт Бутусова в Москві — попри міжнародні обмеження, всередині Росії він залишається затребуваним артистом.
Історія В’ячеслава Бутусова про війну — це історія про те, як навіть найсильніші голоси епохи змушені шукати слова в умовах, коли звичайна людська мова здається недостатньою, а духовні метафори стають єдиним способом не зламатися під вагою того, що відбувається.
Війна триває, і разом з нею триває розмова про те, як митці реагують на неї — мовчанням, підтримкою, виправданням неминучості чи щирим, болісним пошуком миру. Бутусов обрав свій шлях, і цей вибір продовжує відлунювати в серцях тих, хто колись співав його пісні разом з ним.
