Софія Стеценко, відома мільйонам як маленька Женя з серіалу «Свати», з перших днів повномасштабного вторгнення обрала не мовчання і не дипломатичні півтони, а прямі, емоційні слова на підтримку України. Її публічні заяви, зокрема різке засудження російської агресії та побажання справедливості окупантам, стали помітним голосом серед тих, хто виріс у тіні популярних проєктів, що колись об’єднували аудиторію по обидва боки кордону. Молода акторка, яка починала з дитячих ролей, перетворилася на символ особистого вибору: повна відмова від російської мови в побуті, переїзд за кордон без зради принципів і продовження підтримки Збройних Сил України з Торонто.
Її шлях після 24 лютого 2022 року — це не просто історія еміграції, а розповідь про те, як війна змушує навіть тих, чиє дитинство було пов’язане з міжкультурними проєктами, чітко визначитися. Софія виїхала до Праги на навчання, згодом оселилася в Канаді, де працює асистенткою на знімальних майданчиках, зустріла кохану людину й навчає її української. При цьому вона не втратила зв’язку з домом: публічно засуджує брехню пропаганди, ділиться інформацією про злочини окупантів і нагадує, що українська ідентичність — це не питання географії, а внутрішній вибір.
Слова Софії про війну звучать жорстко й по-людськи водночас. Вони відображають біль покоління, яке пам’ятає «Свати» як теплу сімейну історію, а тепер бачить, як багато російських колег по майданчику стали на бік агресора. Її приклад показує, що навіть молоді публічні люди можуть обирати не зручність і кар’єру в колишньому великому ринку, а чесність перед собою та своєю країною. Це історія про дорослішання під час національної трагедії й про те, як особиста позиція здатна резонувати далеко за межами соцмереж.
Дитинство в кадрі та шлях до популярності
Софія Сергіївна Стеценко народилася 1 квітня 2003 року в Києві. У шестирічному віці вона отримала свою першу помітну роль — онучки Жені в серіалі «Свати». Проєкт, що стартував наприкінці 2000-х, швидко став культурним явищем: тепла комедія про родинні зв’язки, побут і людські стосунки зібрала величезну аудиторію в Україні та за її межами. Для багатьох глядачів маленька Женя стала уособленням дитячої безпосередності та сімейного затишку.
Роль вимагала природності, і Софія впоралася блискуче. За нею з’явилися інші роботи: зйомки у фільмах «Шукаю жінку з дитиною», «Під прицілом кохання», участь у ситкомі «Ласточчине гніздо». До повномасштабного вторгнення її ім’я асоціювалося переважно з добрими емоціями та дитячою славою. Сім’я розмовляла російською — звична ситуація для багатьох київських родин того часу. Ніхто не міг передбачити, що через кілька років ця сама дівчина публічно й принципово відмовиться від мови, якою зростала.
Війна 2014 року вже вплинула на українське суспільство, але для дитини-акторки все ще залишалося в тіні знімального майданчика. Повномасштабне вторгнення 2022-го змусило зробити вибір швидко й остаточно. Батьки вирішили, що для безпеки доньки краще виїхати. Так почався новий етап — не втеча, а свідоме збереження можливості говорити й жити відповідно до власних цінностей.
24 лютого 2022-го: виїзд, Прага та перші кроки в новій реальності
З перших годин повномасштабного вторгнення російські медіа почали поширювати фейки, нібито Софія переїхала до Москви. Насправді все було навпаки. Дівчина вирушила до Праги, де вступила до акторської школи й провчилася там близько року на стипендії. Це був період адаптації: нова країна, нова мова навчання, нові люди. Водночас вона вже тоді чітко позиціонувала себе як українку, яка не приймає агресію проти своєї держави.
У Празі Софія не просто ховалася від війни — вона продовжувала формувати власну позицію. Російська пропаганда намагалася дискредитувати її, але реальність була іншою: молода акторка обирала шлях, який не суперечить совісті. Після року в Чехії вона переїхала до Торонто. Канада стала новим домом, де можна було поєднувати роботу в індустрії з особистим життям і підтримкою України на відстані.
Переїзд не означав відриву від коренів. Навпаки — саме за кордоном Софія зробила кілька принципових кроків, які стали видимими для широкої аудиторії. Вона почала активно використовувати українську мову в повсякденному спілкуванні, а згодом і публічно. Це був не просто лінгвістичний вибір, а глибокий акт ідентичності.
Торонто: нове життя, робота та особисті зміни
У Канаді Софія оселилася в Торонто. Там вона працює асистенткою на знімальних майданчиках та кінофестивалях — це дає можливість залишатися в індустрії, хоч і не в ролі акторки на передовій. Деякий час вона навіть замислювалася, чи акторство — це її покликання, зробила паузу, але згодом зрозуміла, що сумує за творчістю й повернулася до справ, пов’язаних з кіно.
Особисте життя також склалося за океаном. У Торонто Софія зустріла хлопця й почала навчати його української мови. Цей жест багато хто сприйняв як символічний: навіть у новій країні вона не просто зберігає мову, а передає її далі. Це практичний вияв любові до культури, який не потребує гучних декларацій.
Попри відстань, вона не забуває про Україну. Сторінка в Instagram ведеться не надто активно, але коли з’являються пости, вони часто стосуються підтримки країни або спростування брехні. Софія публічно засуджує російську пропаганду, яка перекручує факти про війну, і наголошує на важливості правди.
Мовний перехід як особистий фронт
Одним із найяскравіших проявів позиції Софії став свідомий перехід на українську мову. Родина раніше спілкувалася російською, як і багато київських сімей. Після 24 лютого 2022 року дівчина принципово змінила цю звичку. Вона не просто почала говорити українською — вона зробила це нормою свого життя.
Для когось це може здатися дрібницею. Насправді в умовах війни мова стала полем бою. Російська пропаганда десятиліттями просувала ідею «одного народу» й «спільної мови». Відмова Софії від російської в побуті — це особистий удар по цій ідеології. Вона показала, що навіть людина, чия кар’єра частково будувалася на проєктах з російською участю, може й повинна зробити вибір на користь української ідентичності.
Цей перехід став для неї не тягарем, а визволенням. У інтерв’ю та публічних висловлюваннях вона неодноразово підкреслювала, що українська — це її рідна мова, і вона хоче, щоб саме нею спілкувалося нове покоління. Навчаючи хлопця, вона фактично продовжує цю лінію.
Прямі слова про війну: емоція, яка рве шаблони
Софія ніколи не ховалася за загальними фразами. Її заяви про війну — це не відшліфовані PR-тексти, а живі, болючі слова. Одне з найвідоміших з’явилося в день її народження: вона побажала, щоб кожен російський солдат, який ступив на українську землю з метою вбивати й ґвалтувати, бомбардувати домівки та міста, «дуже довго і болісно горів у пеклі». Закінчила пост словами «Слава Україні! Путін — х**ло».
Такі формулювання шокують своєю прямотою. Але саме в цьому їхня сила. У час, коли частина публічних людей обирала обережність або взагалі мовчала, Софія говорила так, як відчувала. Її гнів — це гнів людини, чиє дитинство було пов’язане з проєктом, що колись символізував «дружбу народів», а тепер став нагадуванням про те, як швидко ілюзії руйнуються.
Вона також неодноразово висловлювала розчарування в російських колегах по «Сватах», багато з яких підтримали агресію. Для неї це було особистою зрадою: люди, з якими вона знімалася в дитинстві, опинилися по інший бік барикад. Ця тема проходить через її висловлювання — пам’ять про спільне минуле не скасовує відповідальності за сьогодення.
«Я хочу, щоб кожен російський солдат, що ступив на нашу землю з метою вбивати й ґвалтувати українців, з метою бомбардувати наші будинки й міста, дуже довго і болісно горів у пеклі. Слава Україні! Путін — х**ло».
Ці слова розійшлися широко. Вони стали прикладом того, що навіть молоді акторки, які не претендують на роль політиків, можуть і повинні займати чітку позицію. Їхня емоційність не послаблює, а посилює вплив — бо за ними стоїть реальна історія людини, яка зробила вибір.
Підтримка України з-за кордону та кар’єрні реалії
Живучи в Торонто, Софія не обмежується особистими заявами. Вона публікує інформацію про злочини російських військ, підтримує Збройні Сили України й наголошує на важливості не забувати правду. У час, коли частина діаспори втомлюється або відсторонюється, її голос залишається послідовним.
Кар’єрно вона пройшла через паузу. Деякий час Софія сумнівалася, чи хоче продовжувати акторську справу. Повернулася, бо відчула, що це частина її. Зараз вона більше в допоміжних ролях на майданчиках, але це не означає кінець. Досвід, здобутий у дитинстві, плюс нова зрілість і чітка громадянська позиція — усе це може стати основою для нових проєктів, коли прийде час.
Цікаві факти про Софія Стеценко та її шлях під час війни
- Софія почала зніматися в шестирічному віці й одразу отримала роль, яка зробила її впізнаваною для мільйонів глядачів по обидва боки кордону.
- Після початку повномасштабного вторгнення російські ЗМІ поширювали фейк про її переїзд до Москви — насправді вона вирушила до Праги на акторські курси.
- Вона свідомо перейшла на українську мову в побуті й навіть навчає її свого хлопця в Торонто — це один із найособистіших проявів її позиції.
- На день народження Софія опублікувала один із найжорсткіших публічних постів про війну, який досі цитують медіа та користувачі соцмереж.
- Вона не лише засуджує агресію, а й публічно висловлює розчарування в російських колегах по серіалу «Свати», багато з яких підтримали вторгнення.
- У Торонто Софія працює асистенткою на знімальних майданчиках і фестивалях, зберігаючи зв’язок з індустрією, попри паузу в акторській кар’єрі.
Хронологія життя Софії Стеценко після 24 лютого 2022 року
| Період | Подія | Місце | Значення для позиції |
|---|---|---|---|
| Лютий 2022 | Виїзд з України через безпеку | Прага, Чехія | Початок нового етапу життя без зради принципів |
| 2022–2023 | Навчання в акторській школі на стипендії | Прага | Адаптація та формування чіткої громадянської позиції |
| 2023 і пізніше | Переїзд і працевлаштування | Торонто, Канада | Робота в індустрії, особисте життя, підтримка України з-за кордону |
| 2023–2025 | Публічні заяви та мовний перехід | Торонто / онлайн | Сильний емоційний голос на підтримку України, розчарування в колишніх колегах |
Інформація узгоджена з матеріалами сайтів kino.24tv.ua та Telegraf.com.ua.
Софія Стеценко продовжує жити між двома світами: канадським сьогоденням і українським серцем. Її слова про війну — це не просто реакція на події. Це голос людини, яка пам’ятає, як знімалася в проєкті про «дружбу», а тепер чітко бачить, де проходить межа між правдою й брехнею, між лояльністю до минулого й відповідальністю перед майбутнім. У час, коли багато хто обирає зручність, вона обрала чесність — і це робить її історію особливо цінною для тих, хто шукає приклади внутрішньої стійкості.
