Борис Бурда, легендарний одесит, телеведучий і володар кількох «Кришталевих сов» у «Що? Де? Коли?», чітко називає російське вторгнення потворним і неспровокованим нападом, у якому Росія — агресор, а Україна — жертва. Водночас він наголошує, що суть конфлікту криється не у відносинах між народами, а у відносинах правлячих еліт обох країн, і саме прості люди з обох боків несуть найбільші страждання. Його антивоєнна позиція залишається послідовною: жодної підтримки агресії, жодних сумнівів у тому, хто розв’язав війну.
Після вимушеного від’їзду з Одеси за два дні до 24 лютого 2022 року Бурда живе за кордоном, переважно в Іспанії біля сина, і зберігає стриману публічну активність. У 2026 році, у віці 76 років, він рідко з’являється на телебаченні, проте його слова продовжують обговорювати — як приклад складного, небінарного погляду людини, яка десятилітьами була містком між культурами. Ця позиція в поляризованому суспільстві викликала неоднозначні реакції: хтось побачив у ній спробу «відбілити» російський народ, інші — мудру спробу зберегти людяність і надію на майбутнє порозуміння.
Світогляд Бурди сформувався в багатонаціональній Одесі, де українське, російське, єврейське і грецьке століттями співіснували за одним столом. Його енциклопедичний досвід учасника інтелектуальних ігор, кулінарні книги, де рецепти переплітаються з історіями та гумором, і власна доля емігранта дозволяють йому дивитися на війну не лише крізь призму політики, а й крізь призму людських доль, культурних зв’язків і трагедії розриву.
Шлях від одеських дворів до всесоюзної популярності
Народжений 25 березня 1950 року в Одесі, Борис Оскарович Бурда ввібрав атмосферу портового міста, де море, базарні запахи і невимушений гумор формували характер. Дід по батьківській лінії загинув на фронті після Громадянської війни, інший був бухгалтером; батько — військовий, мати — педіатр. Дитинство частково минуло у військовому містечку під Баку, а повернення до Одеси закріпило любов до цього міста назавжди. Золотою медаллю закінчив школу №116, де його однокласником був майбутній гросмейстер Семен Палатник.
Закінчив Одеський політехнічний інститут за фахом інженер-теплоенергетик з червоним дипломом. На початку 1970-х увійшов до одеської команди КВК «Трубочисти» — саме там народився його фірмовий стиль: ерудиція, іронія і вміння тримати зал. Перша дружина — поетеса — не вміла готувати, тож Бурда сам опанував кухню. Це захоплення швидко стало професією: з 1997 по 2006 рік він вів в Україні кулінарне шоу «Смачно з Борисом Бурдою», яке зібрало мільйони глядачів. Паралельно в Росії виходили його передачі «Світ в тарілці» та «Країна порад».
Справжньою стихією стала гра «Що? Де? Коли?». З 1990 року — у клубі, з 1995-го — постійний гравець команди Андрія Козлова. Тричі володар «Кришталевої сови», володар «Діамантової сови» 2007 року, автор майже 2500 питань для спортивної версії. Прізвиська «людина-комп’ютер» і «містер-енциклопедія» з’явилися не випадково: феноменальна пам’ять, швидка логіка і вміння бачити зв’язки між, здавалося б, несумісними речами стали його візитівкою. Пізніше він грав у «Брейн-рингу», «Погоні», брав участь у «Своїй грі».
Кулінарні книги Бурди — це не просто збірки рецептів. «Кулінарні оди», «Кулінарні мадригали», «Кухня від знавця» — це історії, метафори, роздуми про те, як їжа об’єднує людей попри кордони і війни. У 2009 році вийшла книга «Інтелектуальні ігри: для знавців і не тільки». З 2019 року веде рубрику «Коріння і крила» у журналі Huxley, де пише про українців, які прославилися за кордоном — досвід, що зараз особливо близький йому самому.
22 лютого 2022-го: від’їзд, який став еміграцією
За два дні до повномасштабного вторгнення Борис Бурда вирушив за кордон — офіційно на відпочинок. Літак відірвався від одеської землі, а повернення так і не відбулося. Він оселився в Іспанії, неподалік Барселони, де живе один із синів. Старший син Владислав — підприємець, засновник торговельного холдингу RedHead Family Corporation, що включає мережу «Антошка». Молодший, Георгій, — програміст у США. Сім’я, як і мільйони інших українських родин, опинилася розділеною кордонами і відстанями.
У перші місяці еміграції Бурда давав стримані коментарі. У програмі «Говорящие головы» він сказав: «Відбуваються речі жахливі. Потворний, не спровокований напад, люди страждають. Я сам змушений був залишити рідне місто і живу досить далеко. Це не російсько-українські відносини, це відносини правлячих верхівок. Але немає сумнівів, хто жертва, а хто агресор».
Ці слова стали одними з найцитованіших і водночас найбільш дискусійних. Частина аудиторії сприйняла акцент на «відносинах верхівок» як спробу зняти відповідальність з російського суспільства. Інші побачили в них спробу інтелектуала зберегти складність картини в часи, коли пропаганда з обох боків вимагає простих відповідей.
У коментарі естонському виданню Delfi він додав ще чіткіше: «По Україні моя позиція абсолютно зрозуміла. Я не підтримую війну та агресію Росії, тут все очевидно, навіть нічого обговорювати. Інших точок зору бути не може».
Нюанси позиції: чому Бурда не вписується в бінарну схему
Позиція Бориса Бурди — це не «обидві сторони винні» у класичному сенсі. Він прямо називає Росію агресором і Україну жертвою. Нюанс у іншому: він відмовляється ототожнювати російський народ загалом з рішеннями Кремля і бачить у війні трагедію, спровоковану елітами, які грають у великі геополітичні ігри, а розплачуються за це звичайні люди. Такий підхід типовий для частини одеської та ширшої пострадянської інтелігенції, яка десятиліттями жила в культурному просторі, де російська мова і культура не сприймалися як виключно «ворожі».
До 2022 року Бурда критично ставився до українського націоналізму часів Помаранчевої революції та не підтримував режим Януковича. Його світогляд завжди був космополітичним і антиавторитарним. У контексті війни це означає: засудження агресії — однозначне, але відмова бачити в кожному росіянині ворога — принципова. У 2026 році, коли війна триває, його публічна активність стала ще стриманішою. Він не веде активних кампаній підтримки, не з’являється на політичних ток-шоу, проте в інтерв’ю та матеріалах українських видань його антивоєнна позиція звучить послідовно.
Одеса як ключ до розуміння
Одеса для Бурди — не просто місце народження. Це місто, де межі між «своїми» і «чужими» завжди були умовними, де єврейська, українська, російська та грецька культури перепліталися в одній квартирі, на одному базарі, за одним святковим столом. Саме ця одеська «багатошаровість» дозволяє йому бачити війну не як зіткнення двох монолітних націй, а як катастрофу, в якій гинуть люди з обох боків, а культури, що десятиліттями взаємозбагачувалися, отримують глибокі рани.
Його кулінарні книги — пряме продовження цього світогляду. Їжа в них — мова, якою можна говорити навіть тоді, коли політики кричать одне одному образи. Війна ж руйнує саме цю можливість — можливість сидіти за одним столом, сміятися над одними жартами, згадувати одні пісні.
Життя в еміграції 2022–2026: тиша замість гучних заяв
У 2026 році Борису Бурді 76 років. Він живе переважно в Іспанії, іноді з’являється в країнах Балтії. Публічна активність значно зменшилася: менше телебачення, більше приватного життя і, ймовірно, роздумів. Матеріали українських медіа 2024–2026 років фіксують, що він зберігає антивоєнну позицію, проте уникає різких політичних формулювань і активної публічної діяльності на підтримку України.
Це не мовчання зради — це, ймовірно, вибір людини, яка бачила занадто багато ідеологічних гойдалок у своєму житті. У часи, коли кожне слово може бути витлумачене як «за» або «проти», старший інтелектуал іноді обирає говорити менше, але точніше.
Чому його голос досі важливий
Борис Бурда ніколи не був політиком і не прагнув стати «голосом нації». Він залишався тим, ким був десятиліттями: ерудитом, кухарем, бардом і знавцем, який вміє бачити зв’язки там, де інші бачать лише розриви. У 2026 році, коли війна триває, його позиція нагадує: навіть у найтемніші часи можна і потрібно розрізняти агресора і жертву, не перетворюючи весь народ сусідньої країни на колективного ворога. Це не weakness — це спроба зберегти людяність для майбутнього, коли війна закінчиться і доведеться знову вчитися жити поруч.
Його від’їзд з Одеси — це не втеча, а вибір людини, яка не хотіла залишатися в місті, що стало прифронтовим, і не хотіла мовчати або кричати те, чого не відчуває. У цьому виборі — вся складність і вся чесність його позиції.
Цікаві факти про Бориса Бурду
- Закінчив школу з золотою медаллю в одному класі з майбутнім гросмейстером Семеном Палатником — уже в юності його оточували люди, які досягали вершин у своїх галузях.
- Володар трьох «Кришталевих сов» і «Діамантової сови» у «Що? Де? Коли?» — найстарший активний гравець клубу свого часу, автор майже 2500 питань для спортивної версії гри.
- Самостійно опанував кулінарію, бо перша дружина-поетеса не вміла готувати; це захоплення перетворилося на 9 років ведення популярного телешоу і десяток книг, де рецепти переплітаються з історією та гумором.
- Виїхав з Одеси за два дні до 24 лютого 2022 року і оселився в Іспанії біля молодшого сина; старший син залишається в Україні та розвиває бізнес.
- У 2022 році чітко назвав напад Росії «потвірним, не спровокованим» і заявив, що «немає сумнівів, хто жертва, а хто агресор», водночас наголосивши на відповідальності правлячих еліт.
- У коментарі естонському виданню Delfi підкреслив: «Я не підтримую війну та агресію Росії, тут все очевидно, навіть нічого обговорювати».
- З 2019 року веде рубрику «Коріння і крила» у журналі Huxley про українців, які прославилися за кордоном — досвід, який тепер безпосередньо стосується і його самого.
Навіть завзяті «патріоти» РФ зрозуміли, хто агресор, а хто жертва — таку думку Бурда висловлював уже за пів року після початку повномасштабного вторгнення, сподіваючись, що здоровий глузд переможе пропаганду.
| Рік | Подія | Позиція чи коментар |
|---|---|---|
| 1950 | Народження в Одесі | Формування багатонаціонального світогляду в портовому місті |
| 1970-ті | Участь у КВК «Трубочисти» | Перші кроки в публічному інтелектуальному просторі |
| 1997–2006 | Ведення шоу «Смачно з Борисом Бурдою» | Кулінарія як місток між культурами |
| 2022, лютий | Виїзд з Одеси за два дні до вторгнення | Початок еміграції, збереження антивоєнної позиції |
| 2022, вересень | Інтерв’ю «Говорящие головы» | «Потвірний, не спровокований напад… Це відносини правлячих верхівок» |
| 2023 | Коментар для Delfi | «Я не підтримую війну та агресію Росії, тут все очевидно» |
| 2024–2026 | Життя в еміграції, стримана публічна активність | Послідовна антивоєнна позиція без активної політичної участі |
Дані про ключові події та висловлювання узгоджені з матеріалами українських медіаресурсів, зокрема публікаціями на telegraf.com.ua та focus.ua станом на 2026 рік. Позиція Бориса Бурди залишається прикладом того, як інтелектуал старшого покоління намагається зберегти складність і людяність у часи, коли прості відповіді здаються єдино можливими.
