Олександр Розенбаум — російський бард, народний артист Росії, лікар за освітою та депутат Державної думи в минулому — вже понад десятиліття відкрито формулює свою позицію щодо подій в Україні. Вона поєднує щире співчуття до цивільних жертв з переконанням, що дії Росії з 2014 року, а особливо після лютого 2022-го, стали необхідним кроком для захисту російськомовного населення Донбасу та протидії тому, що він називає неонацистськими тенденціями. Його слова про те, що Україна для нього — не чужа держава, а частина батьківщини, де пройшло дитинство і де коріння родини по батьковій лінії, звучать як особистий біль людини, яка звикла мислити категоріями радянської єдності.
У травневому інтерв’ю 2022 року Розенбаум чітко окреслив цю подвійність: будь-яка українська жінка з дітьми в підвалі для нього — сестра чи дочка з онуками, а те, що відбувається, — важка духовна травма. Водночас він заявляє, що розуміє причини «спеціальної воєнної операції» і не збирається «перебігати на інший човен», залишаючись вірним Росії як своєму дому. Така позиція сформувалася задовго до 2022 року — ще в 2014-му він підтримав приєднання Криму фразою «Крим наш» і виступав за федералізацію Донбасу, за що потрапив до українських санкційних списків.
Музика барда стала природним продовженням його світогляду. Пісні про афганську війну, де він неодноразово виступав перед радянськими солдатами, та твір «О детях Донбасса», написаний ще до повномасштабного вторгнення, показують послідовність: Розенбаум завжди бачив у військових конфліктах страждання дітей і солдатів, а не лише геополітику. Сьогодні, у 2026 році, він продовжує концертну діяльність у Росії, виступає в шпиталях для поранених військових і водночас розмірковує, що Росія та Україна зможуть жити дружно, але на загоєння ран знадобиться багато років.
Шлях від лікарні до сцени: як досвід війни сформував світогляд барда
Олександр Якович Розенбаум народився 1951 року в Ленінграді в родині лікарів. Батько — уролог, мати — акушер-гінеколог. Сам він закінчив Перший медичний інститут імені Павлова з відзнакою, кілька років працював лікарем швидкої допомоги, спеціалізуючись на анестезіології та реанімації. Та вже наприкінці 1970-х обрав інший інструмент — гітару. Музика перемогла медицину не через легкість, а через бажання впливати на душі ширше, ніж скальпель чи шприц.
У 1980-х бард неодноразово їздив до Афганістану. Там, у польових шпиталях і на передовій, він співав для солдатів. Одна з найвідоміших його пісень — «Чёрный тюльпан» — народилася саме з того досвіду. Вона розповідає про «вантаж 200», про матерів, які чекають синів, про біль, що не минає десятиліттями. Цей твір став гімном для багатьох ветеранів і показав: Розенбаум вміє говорити про війну не патетично, а людяно, зсередини.
Саме афганський досвід заклав основу його ставлення до будь-якого збройного конфлікту. Він бачив, як солдати захищають один одного, як народжується фронтове братство, і як легко політики потім забувають про тих, хто пролив кров. Коли 2014 року на Донбасі почалися бойові дії, Розенбаум уже мав готову призму: захист «своїх» дітей і солдатів — понад усе. Пісня «О детях Донбасса» (музика Розенбаума, слова Олега Русских) з’явилася саме тоді. У ній — діти в підвалах під обстрілами, матері, які ховають малюків, і заклик пам’ятати про них, навіть молячись за власних дітей.
Особисті зв’язки з Україною: дитинство у Вінниці та радянська ідентичність
Для Розенбаума Україна ніколи не була абстрактною територією. По батьковій лінії родина походить з України. Дитинство і частину юності він провів у Вінницькій області. У ті роки кордони між радянськими республіками здавалися умовними — єдина країна, єдина мова, єдина історія. Бард неодноразово згадував, що вважає себе «людиною Радянського Союзу». Ця ідентичність стала ключовою у його оцінці подій після 1991 року.
Коли 2014-го почався конфлікт на Донбасі, Розенбаум уже мав чітку позицію: події в регіоні — трагедія, яку Росія не може ігнорувати. Він надсилав ліки, присвячував пісні загиблим дітям і публічно заявляв, що народ Росії «єдиний, як ніколи раніше». У 2022 році ця лінія лише посилилася. В інтерв’ю він прямо говорив: для нього українська жінка з дітьми в підвалі — не чужа, а своя. Проте одночасно він підкреслював, що серед українських військових є «нацбати» та «Азов», яких він вважає неприйнятними для сусідства, а решта — «ошукані» люди, кинуті в топку.
2022 рік: «Я свій корабель не кидаю»
У травні 2022 року в програмі «Эмпатия Манучи» Розенбаум дав розгорнуте інтерв’ю, яке стало одним з найповніших викладів його позиції. Він назвав події «колосальною людською трагедією», але одразу додав: «Я розумію причини. Я все спостерігаю з Біловезької Пущі. Не маленький хлопчик. І все бачу». Фраза про Біловезьку Пущу — пряме посилання на 1991 рік і розпад СРСР, який бард вважає початком усіх бід.
Особливо емоційно він говорив про дітей та жінок: «Для мене будь-яка нещасна українська жінка з двома-трьома дітьми, що сидить в підвалі, — це моя сестра, або донька з моїми онуками». Ця частина цитати часто цитується в українських медіа як доказ людяності. Але одразу за нею йде інша: він не засуджує дії Росії, бо бачить у них інструмент боротьби з «фашистським режимом у Києві» та захист Донбасу. «Біле зійдеться з чорним. Росія завжди несла добро і визволення», — так він формулює свою історичну візію.
Тоді ж він відповів старому другові Дмитру Гордону, назвавши його «українським пропагандистом». Колишні близькі стосунки двох публічних людей розірвалися саме через різне бачення війни.
Концерти в шпиталях та бізнес: як виглядає підтримка на практиці
З перших місяців повномасштабного вторгнення Розенбаум почав виступати перед пораненими російськими військовими у шпиталях. Це не одиничні акції — за даними українських джерел, такі концерти стали регулярними. Паралельно він продовжує вести мережу пивних закладів «Толстый Фрайер» у Санкт-Петербурзі. Бізнес, за його словами, не постраждав суттєво.
У 2025 році президент України Володимир Зеленський ввів персональні санкції проти Розенбаума: блокування активів, позбавлення державних нагород України (якщо були) та заборона поширення його творів на території країни. Артист потрапив до списків ще раніше — з 2015 року за відвідування Криму та виправдання агресії.
2025–2026 роки: незмінна лінія з невеликими нюансами
Позиція Розенбаума не зазнала кардинальних змін. У січні 2026 року в одному з інтерв’ю він визнав, що Росія була окупантом у Балтії і повинна вибачитися перед народами цих країн. Проте щодо України тон залишився жорстким. У травні 2026-го бард заявив, що Росія та Україна зможуть жити дружно, однак на повне примирення знадобиться багато років — «рани ще свіжі».
Він продовжує активно виступати. Нові записи та концерти з’являються регулярно. Для частини російської аудиторії Розенбаум залишається голосом «чесної» позиції — людини, яка не зрадила «свій корабель» і водночас не втратила людяності в оцінці страждань обох сторін.
Цікаві факти про Олександра Розенбаума та його ставлення до війни в Україні
Цікаві факти
- Хоча Розенбаум закінчив медичний інститут з відзнакою і кілька років працював лікарем швидкої, саме афганська війна остаточно переконала його, що пісня може зцілювати глибше, ніж ліки. Після поїздок до Афганістану він остаточно обрав сцену.
- Пісня «О детях Донбасса» з’явилася ще у 2014–2019 роках, задовго до лютого 2022-го. Прем’єра викликала сльози в залі — люди вставали і аплодували стоячи. Твір став одним з найяскравіших прикладів, як особиста стурбованість барда переросла в публічну позицію.
- Розенбаум має єврейське коріння. В одному з інтерв’ю він звертався до Володимира Зеленського як до «братика»-єврея, але одразу ж жорстко розкритикував його політику, вважаючи, що той «заплутався».
- У 2014 році бард публічно підтримав приєднання Криму і заявив, що Донбас має бути федералізований. Саме тоді його внесли до бази «Миротворець» та українських санкційних списків.
- Попри всі санкції та заборону в’їзду в Україну, Розенбаум неодноразово казав, що готовий виступити і для українських поранених — так само, як виступає для російських. Ця заява викликала особливо гостру реакцію в українському суспільстві.
- Станом на 2026 рік Розенбаум продовжує активну концертну діяльність у Росії та веде мережу пивних закладів у Санкт-Петербурзі. Його бізнес не зазнав помітних втрат через позицію щодо війни.
- У січні 2026 року в інтерв’ю бард визнав радянську окупацію Балтії і закликав вибачитися, проте щодо України його риторика залишилася незмінно жорсткою — без жодних ознак каяття чи перегляду.
Хронологія ключових етапів позиції Розенбаума
| Рік / Дата | Подія або заява | Контекст та наслідки |
|---|---|---|
| 2014 | «Крим наш», підтримка федералізації Донбасу, пісня «О детях Донбасса» | Заборона в’їзду в Україну, внесення до списків «Миротворець» |
| 2015–2017 | Перші українські санкції | Офіційне визнання загрозою національній безпеці України |
| Травень 2022 | Розгорнуте інтерв’ю про «частину батьківщини» та розуміння причин операції | Широке обговорення в обох країнах, розрив стосунків з Дмитром Гордоном |
| 2022–2025 | Концерти в шпиталях для поранених російських військових | Активна підтримка на практиці, критика в українських медіа |
| Квітень 2025 | Персональні санкції від Зеленського | Блокування активів та заборона поширення контенту в Україні |
| Січень–травень 2026 | Визнання окупації Балтії + заява про майбутнє примирення через багато років | Нюанс у ставленні до радянського минулого при незмінній жорсткості щодо України |
Найважливіше в позиції Розенбаума — не просто підтримка чи засудження, а глибока особиста прив’язаність до України як частини власної біографії та радянської ідентичності, яка не дозволяє йому повністю відсторонитися від трагедії обох народів.
Він бачить у подіях не лише геополітику, а й драму розділеної сім’ї, де кожен обирає свій бік, але болить однаково сильно.
Сьогодні, у 2026 році, Олександр Розенбаум залишається однією з найяскравіших постатей російської культури, чия позиція щодо війни в Україні продовжує викликати гострі дискусії. Його пісні про дітей Донбасу та афганських солдатів досі звучать на концертах, а слова про майбутнє примирення — як надія, що навіть після найглибших ран колись може настати день, коли «біле зійдеться з чорним» не на полі бою, а за спільним столом.
